Вже протягом довшого часу отці Василіяни беруть активну участь в духовній опіці наших захисників – воїнів в АТО. Ця опіка проводиться як на місцях у наших монастирях так і безпосередньо на сході України – в зоні бойових дій. Два ченці з Івано-Франківського монастиря перебували цілий місяць у м. Слов’янську і поділились своїми враженнями.

Події розгорталися так, що на відстані близько 80 км від Слов’янська до лінії фронту у різних населених пунктах точилися запеклі бої. А особливо «гаряче» на той час було під Дебальцевим, де були зосереджені головні сили наших і ворожих військ, які мали наказ за всяку ціну взяти цей пункт.

Як і всім іншим капеланам нам доводилося більше слухати, аніж говорити. Часто проводили з бійцями індивідуальні розмови, особливо тоді, коли вони ледве живі поверталися з бойового завдання з-під Дебальцево, перебуваючи у цьому пеклі і на власні очі бачачи весь цей жах. Саме тому на індивідуальні розмови ми робили найбільший наголос. Адже тільки так військовий мав можливість виговоритися, поділитися всім пережитим і наболілим з духовною особою, заспокоїтися, отримати пораду, надію та запевнення на краще майбутнє завдяки здійсненій великій жертві і упованні на Божу силу. Дехто навіть плакав. Інші відкривали свої страхи, які ними заволоділи, саме через запрошення до молитви, але молитви особливої, молитви правдивої – щиросердечної розмови з Богом – нашим Небесним Батьком, який хоче нас захистити і може це зробити. Саме таке справжнє щире спілкування з Богом позбавляло страху і вселяло у серце воїна добро, силу і заспокоєння.

Ще дуже допомагали і охороняли солдат освячені речі: вервиці, хрестики, образки, медалики і ін.. Завдяки силі Божій і особливій вірі, яку щодо таких речей  мали солдати, ці речі мали надзвичайну силу. У кожній військовій машині висіла посередині кабіни вервиця або був прикріплений образок. Наші військові цим дуже дорожили. Пам’ятаю, як перед святом Стрітення Господнього ми отримали зі Західної України партію невеличких воскових свічок. Посвятили їх на саме свято після обіду, бо чекали, що всі зберуться разом, але так і не вийшло всім зібратися. Та коли потім за деякий час ми роздавали їх солдатам, особливо на блокпостах, на самій передовій, і пояснювали їм значення і особливу дію стрітенської свічки – військові за неї нам дуже дякували.

Важко написати про всі події, які з нами сталися, і ті різноманітні обставини, в які Бог нас посилав. Але найважливіше є зрозуміти, що на війні немає атеїста, невіруючого чи безбожника. В багатьох там є справжня щира проста молитва, уповання на Бога в усьому й чиста людяність і доброта. Там кожний є самим собою – таким яким він є: нічого не приховує і не скриває, не «одягає маску», як це роблять у нашому суспільстві у мирний час. Є дуже багато свідчень про Бога, про Його дію і визволення тих, які Його про це щиро просили. Як сказав ап. Павло: «Де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим. 5,20). Бог в таких особливих умовах діє по-особливому. І там, у зоні війни направду, добро бореться зі злом. А завдяки кожній небайдужій людині, яка підтримує наших військових всім, чим тільки може, а ще й молитвою, добро буде тільки рости і скріплюватися. А ми знаємо і твердо в цьому переконані – добро завжди перемагає зло! Отож, міняймося самі, ставаймо кращими українцями і біля нас поміняються інші!

Капелан ЧСВВ