З нагоди 10-ліття з часу відходу до вічності владики Cофрона Дмитерка

Сьогодні виповнюється вже 10 років, коли наш Владика Софрон Дмитерко відійшов до Бога по вічну нагороду. З цієї нагоди пропонуємо Вашій увазі статтю-розмову журналіста «Нової Зорі» п. Юлії Боєчко «Його серце було переповнене Божою любов'ю (З нагоди 10-ліття з часу відходу до вічності Владики Софрона Дмитерка)».

До редакції «Нової Зорі» зайшов поважний, сивочолий, старшого віку чоловік. Назвався Маркіяном Дмитерком. Це племінник ісповідника віри, єпископа підпільної УГКЦ Софрона Дмитерка, який з 1968 по 1997 рр. очолював Івано-Франківську єпархію.

5 листопада 2008 року, на 92-у році життя, 77-у році монашого покликання, 67-у році священства та 40-у році єпископства упокоївся в Бозі Преосвященний Владика Софрон Дмитерко, ЧСВВ, вислужений Архієрей Івано-Франківської Єпархії УГКЦ. Разом з п. Маркіяном хочемо пригадати найцікавіші факти з життя світоча воскреслої Церкви.

Пан Маркіян приніс з дому світлини. Розповів, що його батько Олександр – рідний брат єпископа – проживав у Коломиї, працював начальником цеху щетинно-щіточної фабрики. Ще у Владики була сестра Леся, яка проживала і померла в Канаді.

Чоловік цитує слова свого стрийка, який для нього і для всіх нас, християн, котрі його знали особисто, був взірцем віри.

«Я дякую Богові, що дозволив мені жити у таких сповнених випробувань і небезпек часах, вкласти свою маленьку частку в збереження цієї віри в народі і серед духовенства. Дякую, що міг дотепер мужньо й витривало зберегти віру у самому собі і поширювати незмінну, непомильну та неперекручену правду Божого Євангелія між українським народом. Це для мене є причиною духовної радості та вдячності Богові» (Владика Софрон Дмитерко, ЧСВВ).

З цих благословенних слів розпочинаємо нашу розмову з паном Маркіяном Дмитерком.

-  Слава Ісусу Христу! У 2007 році у видавництві «Нова Зоря» був виданий «Ювілейний збірник на пошану Єпископа, ісповідника віри, Преосвященного Софрона Дмитерка, ЧСВВ з нагоди 90-ліття життя та 65-ліття священства». Хочу коротко повідомити, що в цій книжечці про Владику Митрополит Володимир Війтишин написав: «Його серце завжди переповнене Божою любов’ю, яку постійно передає ближнім. Він робив і продовжує робити це дуже терпеливо, бо знає, що тільки Божа любов в силі перемогти зло, яким оповите людство. Цей промінчик любові, що його випромінює погляд Владики, пронизує кожне серце, кожну душу і направляє до Божого споглядання. Владика зумів пронести цей Божий дар любові крізь терня радянської системи, атеїзму і безбожництва. Величний приклад власного життя, яке присвятив Богові. Він, як добрий світоч, сам згорає, але подає ближнім тепло і світло».

Владика Софрон пройшов складний і небезпечний час. У 1942 році Степана Дмитерка та його одногрупників-семінаристів було висвячено у Празі на священиків. Тоді йому було надано ім’я Софрон, бо він належав до ЧСВВ. Коли гестапо дізналось про цю подію, то усіх нововисвячених отців відправили в шахти на каторжні роботи.

Через рік їх звільнили. Частина отців поїхала на захід, а о. Софрон повернувся в Україну. Тоді почалось його друге тернисте життя після каторжних робіт.

Радянська влада окупувала Західну Україну, а «визволителі» намагались знищити УГКЦ. У 1946 році почалось масове переслідування греко-католицьких священиків, зокрема й Софрона Дмитерка. Щоб продовжувати церковну справу, вони пішли в підпілля.

Коли отець Софрон був висвячений на єпископа, каральні органи безпеки поставили собі за мету: заарештувати його і вислати на заслання. Так і сталося. Відбувся таємний суд, нікого з родини та журналістів не допустили. Адвокати Івано-Франківщини відмовились брати участь у суді, щоб захистити Владику Софрона. Зате приїхав адвокат зі Львова. Після завершення роботи суду він був звільнений з роботи.

Моєму батькові тільки один раз дозволили відвідати свого брата в тюрмі, щоб передати йому теплі речі й харчі. Більше його не допускали. Завданням російської православної церкви було переконати Владику Софрона зректися УГКЦ. В Києві йому обіцяли вибрати собі будь-яку парафію. Звісно, він відмовився. Коли його випустили з тюрми, він продовжив підпільну діяльність у Коломиї. Там була відкрита підпільна семінарія. Це був надзвичайно важкий час переслідувань.

Після заслання Владика багато хворів. Лікувався у Львові, потім і його лікаря звільнили з роботи.

Мама Владики, Олена Дмитерко, жила разом з сином у Коломиї. Для того, щоб у них не конфіскували церковну літературу, її постійно переховували. В їхній кухні під підлогою був сховок. Також церковні речі ховали у комірчині, в купі вугілля. Владика працював бухгалтером на заготівельній базі, на лісоторговому складі. У вільний від роботи час він приділяв багато уваги жителям Коломийщини.

У 1988 році у Вірменії сталася дуже велика трагедія. Випробовували геофізичні бомби, і через них у той час там загинуло 350 тисяч людей. Тоді вірні підпільної УГКЦ під проводом Владики Софрона Дмитерка зібрали дуже велику суму грошей і передали вірменам. І хоч наша Церква тоді була заборонена, на квитанції було написано, що то кошти від УГКЦ. Це була перша заява про те, що в Радянському Союзі УГКЦ не знищена.

А потім у 1989 році було голодування наших єпископів на Арбаті в Москві, заява про вихід з підпілля, повернення греко-католицького майна у власність України. Це було дуже сміливо. Ніхто не знав, чим усе закінчиться. Завдяки журналістам Європи про цю подію дізнались у всьому світі. Пізніше УГКЦ офіційно ховала жертв НКВС в Дем’яновому Лазі поблизу Івано-Франківська за участю Владик Софрона Дмитерка та Павла Василика.

Коли Україна стала незалежною державою, Владика Софрон прийняв присягу на вірність державі у студентів та викладачів теперішнього Прикарпатського університету. Починає проводити диспути на релігійну тематику за участю Владики Іринея Білика зі студентами та викладачами різних вузів нашого міста.

З розповідей стрийка я знаю, що у нього з Папою Іваном-Павлом ІІ були надзвичайно приязні стосунки. Коли Владика бував у Римі, Святіший Отець завжди його радо приймав. Тому найбільшою нагородою у житті Владики Софрона була зустріч із Папою у Львові у 2001 році. Перед Божественною Літургією Святіший Отець привітав усіх єпископів, але поцілував єдиного – Владику Софрона Дмитерка та подякував йому за його працю на вірність УГКЦ. Про це була публікація в газеті «Поступ» за червень 2002 р., яка мала назву: «Поцілунок Папи. Патріархові катакомбних єпископів УГКЦ – 85».

На знак великої вдячності та пошани до блаженної пам’яті Владики Софрона Дмитерка в м. Івано-Франківську по вулиці Коломийській, 36 Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії відкрили кімнату-музей на його честь. Близько 20 років вислужений Ординарій Івано-Франківський проживав, молився і служив своєму народові у монастирі "Серця Христового" за вищевказаною адресою. Цей музей зберігає пам'ять про Владику та показує цінності, які допомагали йому жити з Богом.

За матеріалами: ugcc.if.ua

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар