ТРИ ЛИСТИ (про визначного місіонаря, проповідника та засновника Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії о. Єремію Ломницького, ЧСВВ)

Лист перший

Вибір

Вже давно мене цікавить постать нашого співбрата по Чину, василіянина о. Єремії Ломницького – видатного місіонаря, проповідника та засновника першої чернечої інституції в Галичині. Була це особа, яка відіграла дуже велику роль в релігійному житті Української Греко-Католицької Церкви під кінець XIX – початок XX століття.

Мені довелося побувати в його родинному Кавську на Дрогобичинні, де я мав нагоду розповісти жителям села про їхнього славного земляка. Дуже мене дивувало, що люди в Кавську нічого про нього не знають, хоча рід Ломницьких був досить відомий у Греко-Католицькій Церкві.

На перший погляд нічого дивного немає в особі о. Єремії. Народився Іван, – бо таке хресне ім’я дали йому батьки, – 8 лютого 1860 року в сім’ї місцевого пароха о. Михайла Ломницького та Марії Гащиць, яка теж походила із священичого роду. Крім Івана, у подружжя було ще шестеро дітей.

По закінченні початкової школи впало на маленького хлопця тяжке випробування: коли він мав одинадцять літ, помер його батько. Іван тоді навчався у Львівській академічній гімназії, у 1873 році перейшов до гімназії Франца Йосифа в м. Дрогобичі.

Не було в Івана на серці помислів йти шляхом свого батька, натомість дуже хотів стати вчителем. Тому у 1876 році вступив до Вчительської семінарії у Львові, в якій навчався до 1880 року. Опісля був скерований на посаду вчителя в публічну шестикласну школу села Козарі, Рогатинського повіту Станиславівського воєводства, (нині Івано-Франківськ), де працював до 1882 року.

Цікавлячись перебігом подій, пов’язаних з реформою одинокого на той час монашого Чину Отців Василіян, Іван хотів сам пересвідчитись, чи правда все те, про що пишуть галицькі часописи, як “Діло”, “Пролом”, “Слово”, “Сіон”, тобто чи правда, що ця реформа є великою шкодою для нашої Церкви. Тому-то сам поїхав до Добромиля. Відвідавши тутешній монастир, переконався, що закиди, звинувачення, підозри щодо суті реформи неправдиві, видумані. Навпаки! Іван Ломницький відчув голос Божий – вступив на новіціят. Це було на самому початку реформи – 28 вересня 1882 року.

Після закінчення новіціяту Іван Ломницький прийняв монаше ім’я Єремія, а по двох роках філософсько-богословських студій – свячення з рук Перемиського владики Йоана Ступницького (17 січня 1886 р.). І лиш після цього, більше як через рік, 22 травня 1887 р., склав монашу професію, хоча за правилами Василіянського Чину вічні обіти мали передувати висвяченню. Це було пов’язано з тим, що Церква гостро потребувала молодих священиків, а о. Єремія відзначався особливою посвятою Чинові та духовно-інтелектуальною зрілістю.

Знаючи про здібності нововисвяченого ієромонаха як вихователя й педагога, настоятелі призначили його на посаду директора Окружної головної школи в Лаврові, яку весь час провадили василіяни. У 1889-1891 роках о. Єремія розширював свої знання у Краківській єзуїтській колегії; повернувшись з Кракова, викладав у Добромильському новіціяті українську мову та історію. У 1894 був призначений до Бучача, де виконував обов’язки директора народньої чотирьох класної школи.

Пам’ятна сторінка в житті обдарованого ієромонаха – це місійна діяльність, яку він розпочав в 1889 році у місті Городку разом зі своїми співбратами. Таких місій на протязі цілого життя він провів 54 – цифра, як бачимо, дуже показова, тим більше якщо врахувати, що кожна така місія тривала 5 – 8 днів.

Велике значення для пробудження і скріплення релігійних почуттів народу мали численні реколекції, що їх невтомно провадив о. Єремія. Слід також зазначити, що саме він як, перший реформований василіянин, дав перші реколекції для питомців Львівської духовної семінарії. У 1892 році о .Єремія разом з о. Платонідом Філясом уклали для молоді перший молитовник “Гостинець”, який був дуже популярний. Всього цей молитовник видавали шість разів, загальна кількість примірників сягала 190 тисяч.

Таким способом Господь Бог готував о. Єремію до головної мети його служіння – заснування першого в Галичині чернечого згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, але про це розповім в наступному листі.

Уваги й перестороги

о. Єремії Ломницького, ЧСВВ для Сестер

 Людський ум є подібний до землі, яка хоч і є урожайна, видає тільки терня й будяки, якщо не є управлена.

 – О речах духовних і особах духовних треба говорити з ушануванням.

 – Говори мало, коли є кілька разом.

 – В ділах ваших і в приставанні з другими заховуйте належну скромність

 – Ніколи не сперечайся, а особливо в речах малих.

 – З ким-небудь говорите, заховайте скромність.

 – Не кпіть собі з нікого.

  В напоминанні будьте умірковані, покірні і завстиджені в дусі з ваших власних провин.

 – Треба приноровитися до вдачі осіб, з якими будете приставати, бути веселою з веселими, сумною з сумними, всім для всіх, щоб кожного позискати.

 – То, що маєте сказати, розважте наперед, поручіть Ісусові, щоб жадного немилого слова не сказати.

 – Не оправдовуватися без важної причини.

 – Не говоріть ніколи про те, що може причинитися до вашої похвали, тоєсь, про ваші чесноти, уродження, хіба-що то було б пожиточне, тоді говоріть з покорою пам’ятаючи, що це є дари від Бога.

  Не пересаджуйте речей в оповіданні, виявляйте вашу думку з уміркованням.

 – Ваші розмови заправляйте завжди словами побожними, тим способом оминете слів непотрібних і судів о ближніх.

 – Не треба твердити того, чого з певністю не знається.

 – Не виступайте з вашим знанням особистим, якщо вас ніхто про те не питає, або якщо любов ближнього того не вимагає.

 – Коли хтось говорить про речі духовні, слухайте його з покорою ученика – звертаючи до себе те, що сказав.

 – Відкривайте перед настоятелькою і сповідником ваші спокуси, недосконалості і відрази для узискання ради і помочі до поборювання їх.

 – Перебувайте вірно у ваших келіях і не виходіть з дому без важної потреби, а коли ви є змушені виходити, просіть Бога о ласку, щоб його не образити.

 – Не їжте, не пийте, як тільки в годинах на то призначених, а тоді віддавайте Богу гарячу подяку.

 – Все робіть з думкою, що Ісус є присутній і дивиться на вас, душа в той спосіб збирає багато скарбів і заслуг.

 – Не слухайте ніколи злих говорень о ближніх, і не говоріть зле о нікім, хіба о собі – робіть так, а поступите багато.

 – Кожна ваша праця хай буде спрямована до Бога, Йому жертвувана, на Його славу.

Лист другий

Твір його духа

Не тільки своїми місіями і ґрунтовними реколекціями прославився о. Єремія Ломницький, але й тим, що Господь Бог вибрав його як знаряддя для створення першого в Галичині чернечого згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. З такими думками о. Єремія носився від 1886 року, коли мав нагоду перебувати в Отців Єзуїтів у Старому Селі. Самі вони підказували, що василіянам потрібно заснувати згромадження, яке би провадило захоронки та допомагало недужим. Поляки таке згромадження мали, українці – ні. Перейнятий цією ідеєю, о. Єремія протягом п’яти літ шукав способу створення такої інституції. І така нагода трапилася.

У 1891 році чотири василіяни були запрошені на місію в село Жужель, Сокальського повіту. Провідником цієї місії був о. Ломницький. Одного дня до нього підійшли декілька місцевих дівчат, які мріяли цілковито посвятитися Богові в якомусь монастирі. Пізнавши і відчувши Боже Провидіння, о. Єремія запропонував місцевому пароху о. Кирилові Селецькому, щоб той дав свою “фірму” для правового заснувавання жіночого згромадження, оскільки у зв’язку з Добромильською реформою до василіян у Галичині ставились дещо упереджено, навіть з недовірою. Потрібне було прикриття іншим іменем. Отець парох Селецький заявив, що не розуміється “ані на правилах законних, ані на законнім дусі і провадженню такого згромадження”, як також не має коштів на його утримання. Проте о. Ломницький запевнив, що духовним проводом дівчат, як і матеріальними справами, займуться виключно василіяни. Переконавшись у серйозності наміру молодого василіянина, о. Селецький, який мав їхати на нове становище до Рави-Руської, залишився і допоміг знайти перший дім для нової інституції.

28 серпня 1892 року згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії було засноване. Першою Сестрою Служебницею стала Йосафата Михайлина Гордашевська, яку особисто покликав на це важливе діло її духівник о. Єремія Ломницький (як відомо, у червні 2001 року сестра Йосафата Гордашевська була проголошена Блаженною).

Відтоді о. Єремія перебував на різних становищах і в різних монастирях (Лаврів, Добромиль, Жовква, Львів, Бучач, Кристинопіль, Михайлівка, Краснопуща, Улашківці, Дрогобич), У вересні 1894 року він переїхав до Кристинополя (нині Червоноград), де було відкрито новіціят ССНДМ, і обняв там духовний провід Служебниць. У 1898 році Митрополит Сильвестр Сембратович вдруге призначив о. Єремію комісаром (тобто головним провідником) ССНДМ.

22 липня 1902 року о. Єремія здав свої комісарські повноваження о. Платоніду Філясу, ЧСВВ, – але ніколи не забував про своїх духовних дітей. У зв’язку з цим написав Сестрам листа, в якому просив, аби ті “не забували наук, що в них я вас завжди виховував. Будьте вдячні Господу Богу за св. покликання, а сумлінні й вірні в заховуванні обітів і правил. Одні одних шануйте й любіться як невісти Христові й Божі діти. Кожного вашого настоятеля шануйте як заступника Христового. А всіх людей будуйте покорою й побожністю. Не забувайте про мене в своїх молитвах... я зо своєї сторони, як від першої хвилі, коли Бог покликав вас, так до самої смерти буду за вас пам’ятати при кожній Службі Божій, і в щоденних своїх молитвах, щоб ви були вірні й досконалі тепер, а щасливі навіки”.

Отець здійснив дві поїздки до Росії протягом 1904-1908 років, як відпоручник Митрополита Андрея, з метою вивчення можливостей праці з місцевими уніятами, відвідав такі міста, як Петербург, Москва, Смоленськ, Саратов та Симбірськ, але й тоді не забував про “твір свого духа”, часто навідувався до Сестер, листувався з ними де в одному листі так пише: “Скільки Сестри я за вас і через вас терплю, та коли була б з вами якась біда, за кожну віддав би своє життя”. Навіть із Симбірська, куди був вивезений на заслання російськими “визволителями”, перед смертю передав Сестрам своє “благословення й посліднє упімнення, щоб любились та держались разом”. Заповіт свого засновника й Батька-Настоятеля, Сестри Служебниці виконують і зараз, і не тільки в Україні, а й за кордоном – всюди де вони служать.

З 1907-го по 1915 рік о. Ломницький був ректором Станіславівської духовної семінарії, і виконував це становище дуже сумлінно і жертвенно, передаючи молодим вихованцям головні й підставові форми духовного життя. Викладав пасторальну теологію, методологію, катехитику, риторику та гомілетику. Добре володів французькою мовою, знав моральне богослов’я. Колишні вихованці згадують, що о. Ректора дуже поважали і любили в семінарії, як нижчі настоятелі так і всі питомці; він був для багатьох взором жертвеного священика, визначного місіонаря і ревного монаха. Маючи колосальні здібності вихователя і педагога, як і великий досвід місійної діяльності о. Єремія проявив себе великим виховником священичої молоді.

В 1914 році російські війська зробили вдалий наступ на Австро-Угорщину, якій належали в цей час українські землі. Захоплені в полон українські піддані, які викликали підозру у царської влади, були відправлені на заслання в найдальші міста Росії. Так в Симбірську опинилося близько 800 українців, серед яких було багато духовних осіб, адвокатів, лікарів, літераторів та інших представників української інтелегенції. Між ними був там і о. Єремія Ломницький, але про це розповім в наступному листі.

Уваги й перестороги

о. Єремії Ломницького, ЧСВВ для Сестер

  В радости не будьте за голосні, голосно не смійтеся, хай ваша радість буде покірна, скромна, солодка й будуюча.

 – Уважайтеся завжди як слуги всіх, в кожнім нехай вам представляється Ісус Христос, тим способом осягнете велику пошану для ближнього.

 – Будьте завжди готові слухати, так наче б сам Ісус Христос говорив до вас через уста настоятельки.

 – В кожній годині, по кожній праці, рахуйтеся з вашою совістю, а пізнавши свій блуд, при помочі Божій старайтеся направити його, тою дорогою дійдете до досконалості.

 – Не думайте о блудах ближніх, тільки о їх чеснотах і о власних блудах.

 – Треба мати велике бажання терпіти для Ісуса в кожній справі і взагалі.

 – Жертвуйтеся кожного дня 50 разів Господу Богу, робіть то з великою радістю і з великим бажанням оглядати його.

 – Майте в пам’яті то, над чим розважалося зрана, заховуйте вірно той звичай, а зберете звідси велику користь.

 – Заховай старанно то, що Господь Бог дає тобі до серця і впровадь в життя натхнення отримані на молитві.

 – Вистерігайтеся всякого вирізнення, бо то є шкідливе в законнім житті.

 – Величай і прославляй провидіння і мудрість Божу в його сотворіннях.

 – Читай часто і заховай законні Устави.

 – Відірви серце від усего, шукай Бога а знайдеш його.

 – Не оказуй ніколи на зверх побожності, якої не маєш у серці.

 – Не оказуй без великої конечності твого внутрішнього набоженства.

 – Ніколи не нарікай на поживу, як би не була приготована, пам’ятай о жовчі з оцтом подані Спасителеві.

 – Коли сидиш при столі, не розмовляй, очі май спущені, пам’ятай і приглядайся в душі Тайній Вечері, бажай тої поживи, якою є сам Бог, споглядай на ангелів, взбуджуй в собі бажання, щоб при столі ангельськім засісти могла.

  Коло настоятельки говори тільки те, що найпотрібніше, уважаючи в них особу Ісуса Христа та говори з великим ушануванням.

 – Не роби ніколи нічого такого, чого б не робила в присутності многих осіб.

 – Не порівнюй людей одних до других, ніколи з того добро не вийде.

 – Коли дістанеш напімнення, прийми з великою покорою зовнішньою та внутрішньою, помолися за особу, що тебе упімнула.

 – Коли, хто з настоятелів дав тобі розказ, не відповідай, що інший настоятель дав вже тобі розказ але прийми й виповни, що поручене – обидва мали добрі наміри.

  Не говори, ані не довідуйся о речах, які до тебе не належать.

Лист третій

Слідами ісповідника віри

 На початку Першої світової війни Галичина була захоплена російськими військами. Перебуваючи на становищі ректора духовної семінарії в Станіславові (1907-1915), о. Єремія був свідомий того, що його заарештують. Він мав можливість виїхати до Відня, а все ж таки залишився. Отець Василь Навроцький, давній приятель о. Ректора у своїх спогадах, так згадує: “Ще раз його переконував і намавляв до виїзду... На те одержав я категоричну відповідь: Ніяк не виїду, а лишуся. Міг би я виїхати і гроші на дорогу маю і певно виїхав би, якби не одно. Мушу опікуватися сестрами і боронити їх перед солдатами. Се мій обов’язок”.

24 січня о. Ректора було заарештовано. Ніхто не сподівався, що цей арешт у його житті буде фатальним. 5 лютого 1915 року о. Єремію разом з о. мітратом Іваном Гордієвським вивезли до Києва, де вони перебували три тижні. Опісля їх було конвойовано вглиб Росії – в місто Симбірск (нині Ульяновськ). Місто, нема що казати, гарне і спокійне. Власти обходяться з нами добре” писав о. Єремія до о. Віталія Градюка, ЧСВВ, який теж ділив невольницьку долю в Казані. Отця в Симбірську дуже добре знали і поважали тутешні жителі, бо звертав увагу на себе поставою, повагою. Ще від початку свого ректорства мав проблеми з ревматизмом і тому ця хвороба дуже швидко прогресувала на засланні, і привела до передчасної смерті. “Ніхто з нас не сподівався сего удару, – писав у своїх спогадах радник із Самбора Теодор Біленький, – тим більше, що якраз в сім часі появилася в київськім польськім дневнику допись, що на опорожнений владичий престол в Перемишлі мав бути іменований о. Ломніцький”.3 липня 1916 року о. Єремія Ломницький, знесилений хворобою, відійшов у вічність на 56 році життя, 34 чернечого покликання та 30 священства.

Перед смертю о. Єремія Ломницький висповідався, відновив монаші обіти, прийняв Святе Причастя і Тайну Єлиопомазання і красно закінчив життя. “Не забувайте про мене в своїх молитвах. – писав о. Єремія до своїх Сестер – І просіть найсолодшого Ісуса, щоб заховував мене в своїй ласці до кінця життя, й дав мені щасливу смерть”. Господь вислухав молитви Сестер Похорон відбувася наступного дня, тобто 4 липня вечером де були присутні всі засланці без різниці націаональності й багато тутешніх жителів.

Якщо мені пощастило побувати в с. Кавську, де в 1860 році народився славний василіянин о. Єремія Ломницький, то в мене виникло велике бажання піти слідами його хресної дороги в Сибіру.

...4 липня 2005 року з благословення о. протоігумена Григорія Гриньківа я виїхав до Росії в пошуках могили ісповідника віри о. Ломницького. Шансів було мало, адже з того часу проминуло 90 років. І все ж надія не згасала. Я спирався на спогади Теодора Біленького, який теж був засланний в рідне місто Лєніна. Теодор Біленький писав, що бл. пам’яті о. Єремія був похований майже на самому краю кладовища по правій стороні від входу.

І от я в Ульяновську. Видобувши з інтернету відомості про всі кладовища цього міста, я чомусь звернув увагу на старий центральний цвинтар по вулиці Карла Маркса, 52, який вже від серпня 1972 року не діє. Я поїхав туди. Однак мої пошуки за вказівками Біленького нічого не дали, тим більше я не був впевнений, що могила о. Єремії знаходиться саме тут. В архіві я знайшов документи, які вказували на те, що на цьому цвинтарі праворуч від входу ховали католиків і лютеранів. Що там похований о. Ломницький – підтвердив працівник архіву Іван Сивопляс, як виявилось, за національністю українець, до того ж католик; зрозуміло, що ми стали друзями, регулярно листуємось...

Їздив я на цвинтар протягом чотирьох днів. Мені таки не вдалося віднайти місцезнаходження могили о. Єремії Ломницького. Директор кладовища розказала мені, що на цій ділянці було, як мінімум, два перезахоронення. Навіть фотографія могили о. Єремії, яку мені після мого приїзду в Україну передали Сестри, де чітко видно хрест з відповідним написом, не дали позитивного результату. Тієї могили нема. Здавалося б, що все закінчено. Але є надія: співробітник архіву Іван Сивопляс запримітив один надгробний пам’ятник без напису, який відповідає описам цвинтарних споруд дореволюційного часу. Якесь внутрішнє відчуття підказує нам з Іваном, що цей пам’ятник є саме могилою о. Єремії, тим більше, що в листі бр. Іринея Готри, ЧСВВ, який писав з Києва до о. Віталія Градюка є згадка про те, що “деякі із тутейших католиків поставили внесок, щоб зробити складку на пам’ятник для покійного...

Треба також додати, що після мого приїзду до Ульяновська тутешні краєзнавці та історики, серед яких Антон Шабалкін, Сергій Петров та інші, по-справжньому зацікавилися постатю бл. пам’яті о. Єремії Ломницького. Завдяки їм було опублікувано у місцевих газетах дві статті про нашого ісповідника віри, а Іван Сивопляс віднайшов будинок “Мунтяна”, в якому перебував і помер о. Єремія. Їхніми спільними зусиллями готується меморіальна таблиця, яка буде встановлена на цьому будинку.

Ось таким було життя цього ієромонаха, освітлене багатьма християнськими чеснотами, духом глибокої молитви і покори та великою ревністю у проповідуванні Христової віри. Але найбільшою заслугою о. Єремії Ломницького для нашої Церкви і народу є те, що він заснував при участі о. Кирила Селецького та Блаженної Сестри Йосафати Гордашевської нове жіноче згромадження Сестер Служебниць НДМ, яке так гарно розвинулося по цілому світі та виконує велику працю для добра нашої Церкви й народу.

Тим часом Провінція Отців Василіян та Провінція Сестер Служебниць в Україні звернулись до церковної влади з приводу відкриття беатифікаційного процесу о. Єремії Ломницького. Молімось, щоби Господь прославив його славою Святих в лоні Своєї святої Церкви.

Уваги й перестороги

о. Єремії Ломницького, ЧСВВ для Сестер

 – Май перед очима твоє життя минуле, щоб за нього жалувати, думай о твоїй теперішній малодушності, і о тім, що тобі бракує, щоб небо осягнути, жий у великій боязні, а велике добро душі віднесеш.

  Виповняй все, о що сестри будуть просити, якщо то не є проти послуху, відповідай їм з веселістю і покорою.

 – Не переставай упокорятися у всім аж до смерті.

  Не жадай без потреби нічого виняткового, ані в одежі, ані в поживі.

 – Нехай одною з твоїх вправ буде безнастанно вбуджувати акти любови, таке запалення зм’якчить твою душу.

 – В день святого Причастя думай від рана під час розважання, яке щастя зустріне твою душу, а при молитві вечірній знова думай о великім щастю, якого ти доступила.

 – Рахуйся старанно щовечора з твоєю совістю.

 – Коли будеш настоятелькою, не упоминай ніколи в гніві, чекай аж обурення перемине, тоді напімнення буде хосенне.

 – Старайся витривало о набуття досконалости і побожности і все чини в тім дусі.

 – Вправляйся в дусі боязни Божої, а це втримає душу в скрусі і покорі.

 – Розваж, як дуже зміняються люди, як мало можна на них покладати надію, тому віддайся цілковито Богові, який не зміняється.

 – Кілько разів приступаєш до святого Причастя, проси в Бога о ласку через Ісуса, що в незмірнім милосерді прийшов до твоєї нужденної душі.

 – Шануй всіх святих як твоїх заступників.

 – Коли будеш в смутку і неспокою, не опускай через це добрих діл, що маєш звичай виконувати, і не зменшуй молитов і умертвлень, бо сатана в тій цілі тебе непокоїть, щоб ти опустила, але ти зроби ще більше як звичайно, а Бог скоро тебе порятує.

  О своїх упадках і покусах не говори ніколи перед сестрами початкуючими.

 – Пам’ятай, що маєш одну душу, що раз тільки умреш, що одно тільки маєш життя і оно коротке і що є вічна слава одна, а тим способом визволишся з неодного.

  Бажанням твоїм хай буде Бога оглядати, боязню твоєю стратити Бога, смутком, що Бога ще не посідаєш, радістю твоєю те все, що до Бога ровадить, а жити будеш у спокою великім.

 – Трапиться сестрам, при хворих або де інде, питає пані: «що сестру спонукало до закону?», «сестра такі гарні» – щоб сестри знали, що на те відповісти, сказати: «мене Бог сотворив, щоб йому служити і йому подобатись!».

Остання наука бл. п. о. Настоятеля Ломницького.

 – Так, як ви обходилися зі мною й мене шанували, так шануйте всіх отців!

о. Даниїл Сікора, ЧСВВ 

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар