Особливим символом Великого посту, а й загалом християнства є хрест. Цьому величному знамену передував інший знак ранніх християн – риба. До середини ІІ століття схематичне зображення риби було таємним знаком переслідуваної віри у Римській імперії. Але важлива не сама риба, а її абревіатура грецькою мовою (ІХТЮС). У перекладі – Ісус Христос Божий (Теос) Син (Юос) Спаситель (Сотер). Цей символ, що діяв грецькою мовою, був важливою ознакою приналежності до християнства.

Далі – християнство стає легалізованою (а згодом – офіційною) вірою в імперії, а хрест, після чудесної перемоги імператора Константина, став загальновідомим. Цей знак оберігає від злих сил, його часто використовують у мистецтві, народному фольклорі та й зрештою є чудовою прикрасою.

Все ж автентичний його сенс часто губиться. Бо взяти на себе хрест кожного дня, як закликає Ісус Христос (Мт. 16,24), не означає надягнути дерев’яний, срібний чи золотий хрестик. Йдеться про те, щоб взяти те, що нас найбільше болить. Бо хрест – це щось дуже конкретне і болісне у моєму житті. Хрест – це знаряддя смерті, шибениця, що не має в собі нічого романтичного. Ми передчуваємо цей хрест, боїмося, утікаємо, щоб не знати справжніх його розмірів, бо це болить та компрометує. Тому, як справжньому учневі чи учениці Ісуса, необхідно брати на себе цей хрест щодня, єднаючись з хресними стражданнями Спасителя. Саме в Ньому знайдемо спасіння. І які б обставини не були, в кінцевому результаті завжди говоримо про спасіння від гріха.

Гріх – це рана, яка роз’єднує людину з самим собою, ближніми, Богом. Святий Григорій Ніський говорить, що внаслідок первородного гріха в людині потьмарився образ Божий, неначе блискуча монета, яка покрита шаром бруду. Біблія використовує такі алегорії, як затверділе серце, черствість, тілесність, смерть. Наслідки гріха відчуваємо як на особистому рівні, так і на суспільному – корупція, війни тощо. Все це є протилежністю гуманного етносу – міжособового спілкування у любові з Богом та ближніми. Бачимо, що кожен гріх віддаляє від нас Бога та ближнього, а спасти себе від гріха своїми силами неможливо.

Однак Бог не покинув людину, він платить найвищу ціну – смерть Божого Сина, щоб дарувати людині прощення, адже «заплата за гріх – смерть» (Рм. 6,23). Апостол Павло зазначає: «Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом (ред. жертвою за гріх), щоб ми стали Божою праведністю у ньому» (ІІ Кор. 5,21). Таким чином, хрест також показує, яка безмежна Божа любов. Христос бере на себе гріх світу, щоб людина перевищила свою природу, наближаючись до Бога – подателя надприродного життя.

У часі Великого Посту Церква в особливий спосіб згадує Христові страсті та Його жертву. Це не для того, щоб ми сумували чи жаліли Христа, а щоб почули про велику Божу любов, яка дана не за нашу хорошу поведінку, бездоганне виконання правил, а безкоштовно, в дар, бо Христос помер за грішників (Рм. 5,6-8). І поки людина не визнає себе грішником, не відчує потребу в Бозі, доти годі й говорити про покаяння та навернення. А це означає побачити Божу ініціативу, а не мої спроби слідувати всім нормам, Божий рух в напрямку людини, а не внутрішнє запевнення, що інший не потребує моєї допомоги та Боже милосердя, яке ніхто з людей не зможе перевершити.

Саме тому Христос очікує не на праведних, а на грішників, до них звернений погляд любові (Лк. 15,7). Папа Франциск, згадуючи слова одного проповідника про образ Бога у притчі про блудного сина, зазначає: «Він завжди очікує. І ніколи не буває запізно. Він такий, він так зроблений… він Батько. Батько, який очікує біля дверей. Він помічає нас тоді, коли ми ще далеко, і відчуває ніжність, і біжить, щоб кинутися нам на шию і ніжно поцілувати… Тоді наш гріх перетворюється чи не на дорогоцінність, яку ми можемо йому віддати, щоб подарувати радість прощення».

Хрест відображає біль, гріх, але водночас перемогу над гріхом і смертю. Він стає надією, опорою та любов’ю. Мусимо зрозуміти, що справжня любов – це  жертовна любов. Не варто розділяти, як сіамських близнюків, радість і страждання, адже це невіддільні складові життя. Однак пророк Ісая твердить: «Його ранами ми зцілені» (Іс. 53,5). Яскравим прикладом для нас слугує Святе Таїнство Хрищення, що відображає смерть для гріха та воскресіння для нового життя у Христі.

Колись св. Атанасій Олександрійський писав: «Сила Ісусового хреста наповнила світ». Нехай ця спасенна жертва любові стане для нас пробою віри, «бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (І Кор. 1,18).

Цінуймо час Великого Посту як нагоду застановитись над жертвою Христа, який «задля нас і нашого спасіння зійшов із небес». Хвалімось хрестом (Гал. 6,14) як видимим знаком віри та частиною життя практикуючого християнина.

о. Яків Шумило, ЧСВВ