ДУХОВНІСТЬ, ЯК СТИМУЛ УСПІШНОЇ ПРАЦІ ТА ЕКОНОМІКИ

 «Не самим лише хлібом житиме людина» (Лк. 4,4).

Героям Небесної сотні і всім, що жертвують себе для кращого майбутнього України присвячується

Поняття духовності

Тепер багато пишуть і ще більше говорять про «духовність». Сам термін «духовність» позначений розмаїттям спроб дати дефініції, починаючи від філософських, богословських і закінчуючи психологічними. Це має позитивне значення і свідчить, зокрема в Україні, про зростаюче зацікавлення українського суспільства духовними речами, сенсом і способом життям, релігіями, а що найважливіше, ці пошуки позначені спонтанною відкритістю назустріч “іншому”, “відмінному”, «нематеріальному», “надприродному». Однак, тут існує небезпека звести духовні поняття виключно до горизонтального рівня, забуваючи про подвійне значення цього терміну. Є ризик упустити з поля зору розрізнення між спрямуванням діяльності окремої особи чи навіть суспільства у ділянці культури, мистецтва, музики, педагогіки, виховання а навіть економіки і т.д., яке, відтак, називають духовністю народу чи нації і духовністю, яка має передусім вертикальний вимір.[1] У різних філософських течіях і релігіях духовність має різне смислове навантаження, однак ґрунтується на понятті сакрального і, як наслідок, релігійного.[2]   

Духовність у біблійному значенні походить від божественного і животворчого Святого Духа, на противагу поняття «людського духа», у значенні культури, мистецтва тощо. Саме Святий Дух є головною дієвою Особою і Автором духовності і він діє в різних середовищах і відповідно до них. Він роздає кожному дари. З іншого боку, Святий Дух всіх об’єднує, і при цьому не відбирає і не нищить різноманітності. Він діє у кожній особі відповідно до її особистості і її умов, у яких вона народилася, виростала, живе й працює. Він її освячує у найбільш сприйнятливий для неї спосіб. В небезпечних і важких умовах Святий Дух, як Пaракаліт - Утішитель, заступається за людину і допомагає їй мужньо відповідати на виклики чи переслідування і поводитися найправильніше у дуже важких і небезпечних обставинах (пор. Йо 14,26; 16,13; Мт. 10,20). Таку особу можна назвати у певному сенсі духоносним (пневматофором).

Принаймні у Іншими словами, «духовність – це ніщо інше, як спосіб життя у лоні спільноти і суспільства завдяки чеснотам вірі, надії і любові».[3]

У своїй монументальній праці – посібнику, перекладеному різними мовами, зокрема українською, Томаш Шпідлік,[4] систематично упорядкував вчення про духовність і зокрема про християнську духовність. Він підкреслює пневматологічний вимір цієї духовності, а також говорить про поступове «одухотворення людини і цілого космосу».[5]

Найчастіше, клопоти у питанні духовності чи духовностей виникають через брак їхнього розрізнення або недоліки в упорядкуванні понять. Є багато різних критеріїв для класифікації духовності. У найновішому Енциклопедичному словникові духовності подано наступні критерії:[6]

  • Етнічно-географічний (напр. духовність Сходу, духовність Заходу, італійська, французька, українська і т.д.)
  • Богословський (напр. духовність троїчна, христологічна, пневматологічна, євхаристійна, марійська, літургійна і т.д.)
  • Аскетично-практичний, за чеснотами (напр. духовність Любові, покори, убозтва, покаяння, надолуження тощо)
  • Антропологічний чи психологічний (напр. духовність інтелектуалістична, спекулятивно-споглядальна, чуттєва, праґматична і т.д.)
  • Професійно-становий (напр. духовність мирянська, священицька, чернеча, вчительська і т.д.)
  • Історично-хронологічний (напр. древньо-християнська, середньовічна, модерна, барокова, сучасна)
  • Критерій засновників (духовність василіанська, бенедектинська, студитська, і т.д.).

 

Духовність і духовні відчуття

 

Апостол Павло розрізняє людину внутрішню-духовну і зовнішню-тілесну. (1Кор 2,14, 15,42-49). Внутрішня людина створена на образ і подобу Божу є здатною єднатися зі своїм Творцем у любові, а також схоплювати невидимий світ, наприклад, ангельський. Зовнішня ж людина, внаслідок надщербленої гріхом своєї природи, тяжить до матеріального світу, до речей видимих, що їх схоплює своїми тілесними відчуттями. Справжнє покликання людини, що належить до двох світів: матеріально-видимого і духовно-невидимого, полягає у тому, щоб вона під дією Святого Духа, долаючи свої обмеження через очищення і виконування чеснот богословських : віри (fides), надії (spes) і любови (amor), а також гуманістичних: второпності (prudentia), справедливості (іustitia), мужності (fortitudo) та поміркованості (temperantia) гармонійно поєднувала цих два світи, розвиваючи у собі духовні відчуття.[7] Це стосується кожної людини, що народилася і живе під сонцем. Є різні путі і способи розвитку духовних відчуттів, починаючи від споглядання краси аж до містичних занурень у Неосяжне.

 

Духовність і праця

Праця (слов’янське трyдъ, грецьке κόπος) означає: 1) страждання, терпіння, біль (Псалми 89,10; 106,12; 2) турбота, горе, клопоти, важкий стан.[8]  Робота (раб0та, δουλία  означає «рабство».[9] Як бачимо обидва похідні зі слов’янської і грецької мови слова українські мають неґативне забарвлення, у той час, як слова латинські мають більш позитивний вимір:[10] «робота» = exertitio – вправа (безнастанна); labor – зусилля, напруження; ministerium – служіння, уряд, зайняття, праця; opera - діяльність, діло,  чинність; opus – діло, рукоділля, різнорідна праця, зайняття.

Досить часто помилково вважають, що Біблія розглядає роботу, як наслідок гріха (Бут. 3.19). Насправді, біблійний автор вбачає у праці цілком натуральне, екологічне покликання людини: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його» (Бут. 2,15). У біблійних розповідях про створення  (genesis) сам Бог представлений, як перший працівник – Творець, що виводить своїм Словом все із нічого (ex-nihilo). Будучи задоволеним завершеним ділом (Бут. 1,31), Бог відпочив на сьомий день (Бут. 2,3), показуючи тим самим, що праця і відпочинок повинні чергуватися. У цих простеньких біблійних оповіданнях про походження всього існуючого є також повчальні моменти, а саме, що людина має свою гідність і покликана своєю працею достойно і відповідально продовжувати розпочате Богом діло, навіть якщо її робота в поті чола буде пов’язана з труднощами.

 «Ми не можемо заступити духовність, забудькуватістю про всемогутнього Бога Творця. Якщо станеться так, то закінчимо обоготворенням і поклонінням силам світу, або заступимо місце Бога, аж до нестримних претензій потоптати створену Ним дійсність. Найкращий спосіб поставити людину на своє місце – це покінчити з її претензіями бути абсолютним володарем землі і повернутися до образу Отця, як Сотворителя і єдиного Володаря світу, інакше людська істота завжди намагатиметься накинути власні закони і власні інтереси». [11]

Сьогодні так віруючі, як і невіруючі є згодні, що Земля по суті є спільною спадщиною і її плоди мають служити всім. Християнська традиція ніколи не вважала недоторканим закон про абсолютну приватну власність. З усією ясністю Святий Іван Павло ІІ пояснив, що «Церква захищає законне право на приватну власність, але навчає також з неменшою ясністю, що над кожною приватною власністю завжди тяжить соціальна іпотека, тому що добра, які дав Бог, мають загальне призначення».[12]

Все вище сказане заторкує також ще одну важливе поняття тему праці. Починаючи з позаминулого століття вже застарілим є поняття праці, як ручної роботи чи землеробства. Бурхливий технологічний поступ посприяв економічному прогресу і зменшив затрати на продукцію, а тим самим зменшилося й число робочих місць і працівник став гвинтиком у величезній машині, що свого часу майстерно показав у своєму фільмі Modern Times (1936), Чарлі Чаплін. Однак, й надалі «людина є творцем, осердям та метою всього соціально-економічного життя».[13] Незважаючи на те, що ринок намагається створити механізм напасливого споживацтва, завдяки якому намагається цілковито узалежнити людину від себе, все ж таки, людина, як вінець творіння, має здатність у своїй свободі обмежуватися найнеобхіднішим, уникаючи поневолення своєї особистості і своєї гідності. І навпаки, як каже Папа Франциск: «Коли особи зосереджуються на собі, стаються самодостатніми, замикаються у своїй совісті – побільшують власну жадність. Коли серце людини стає порожним, тим самим збільшується необхідність купувати речі, щоб його заповнити, необхідність посідати і споживати. У такому контексті здається вже неможливим, щоб покласти край цьому станові. І в такій перспективі вже не може мати місця ідея про справжнє спільне добро».[14]

 

Духовність і економіка

«Духовність і економіка» - ці терміни не обов’язково є антитезою, як це здається на перший погляд.[15]  Економіка, економія від грецького οίκονομία, дослівно: завідування домом, домашніми речами, οίκο-νόμοσ – завідувач, адміністратор, по-слов’янськи: домострои1тель.

Про економіку, економію і економа Ісус розповідає у притчі про одного цікавого адміністратора:

«Був один чоловік багатий і мав він управителя, якого обвинувачували, що марнує його добра. Покликав він його та й каже: Що я про тебе чую? Дай звіт про твоє управління, бо ти не можеш більше рядити. І почав управитель міркувати: Що мені робити, бо ж пан мій в мене відбирає управління? Копати землю? Сил не маю. Просити? Соромлюся. Знаю, що зроблю щоб, коли буду скинутий з управління, прийняли мене до себе. Покликав він одного по однім довжників свого пана й до першого промовив: Скільки ти винен панові моєму? Сто мір оливи, - відповів той. А він сказав до нього: Візьми твою розписку та сядь і напиши швидко п'ятдесят. Потім до другого промовив: А ти скільки то винен? - Сто корців пшениці, відповів той. - Візьми твою розписку, напиши вісімдесят. І похвалив пан нечесного управителя за те, що той вчинив мудро, бо діти цього світу мудріші, в їхньому роді, від дітей світла. І я кажу вам: Придбайте собі друзів мамоною неправою, щоб коли її не стане, вас прийняли в намети вічні. Хто вірний у найменшім, той і в великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому нечесний. Коли ви, отже, з неправними грішми не були вірні, то хто довірить вам добро правдиве? І коли ви в чужім добрі не були вірні, хто вам дасть ваше? Жадний слуга не може двом панам служити, бо він або одного зненавидить, а другого полюбить, або буде триматися одного, а другим понехтує. Не можете служити Богові й мамоні.» (Лк. 16,10-15).

Христос, як бачимо, називає людські багатства несправедливими, однак, не тому що є злими самі у собі, але тому що відволікають людину від  справжнього скарбу, що полягає в Богові. Біблія дає дуже ясну ідею про роль гроша. Капіталіст думає, що гроші призначені багатим, а комуніст стверджує, що грішми повинна колективно розпоряджатися держава. Духовно думаюча людина знає, що увесь Всесвіт та усі його добра належать Творцеві – справжньому і незаперечному власникові. Усі люди, які щось мають чи посідають є тільки звичайними адміністраторами. Усе (не тільки економічні прибутки) походить остаточно від Творця і повинно служити усім. Однак самолюбство, на жаль, є причиною зловживання.

Теперішня економічна глобалізована система ставить людину перед вибором: з одного боку динаміка, конкурентноздатність і ефективність, а з іншого – етична вартість, солідарність, братерство і взаємозв’язок. Однак, тут по суті не йдеться про вибір між першим і другим, але про те, щоб спрямувати економіку на служіння солідарності і братерству й тим самим отримувати прибутки, забезпечити конкурентноздатність і ефективність для спільного блага.

«Сам економічний поступ з усім тим, що належить тільки до його закономірностей, повинен постійно плануватися і здійснюватися у зв’язку із загальним і спільним розвитком окремих людей і народів… Одне є певним: за основу цієї гігантської царини необхідно прийняти, а разом з тим усталити і поглибити почуття моральної відповідальності, яку мусить брати на себе людина».[16]

Кожен з нас по окремо не може змінити теперішнього стану речей, але спільними зусиллями, нехай, навіть маленькими  групами, можна дещо виправити. Мудрий управитель – це той, що не бажає мати надлишок необхідного, але щоб іншим не бракувало найнеобхіднішого.

 

Висновки

Свого часу Ерік Фромм (23.03.1900 - 18.03.1980), (який, до речі, є автором вислову «споживацьке суспільство»), видав книжку «Мати чи бути»,[17] яка мала надзвичайний успіх. Ці два дієслова мають екзистенціальну модальність природи і життєдіяльності людини. В екзистенціальній модальності мати міститься біологічний фактор виживання. В екзистенціальній модальності бути міститься необхідність подолати власну відокремленість. Перевага першої чи другої модальності залежить від соціальної структури з її нормами і цінностями. Кожна людина визначає себе завдяки вибору: жити, щоб мати, чи жити, щоб бути?   Відповідь духовної особи тут однозначна: речі є для людини, вони є для послуги людині, вони є для удосконалення людини, якщо не так, то – людина стає рабом речей, запродується їм, поклоняється їм. Таким чином множиться число рабів. Зріла особа живе за принципом: «не людина для речей, але речі для людини» і її діалогічна зрілість щодо речей досягає повної міри, коли вона шанує речі і вживає їх для свого розвитку і добра інших, що веде до ще важливішого зрілого діалогу з іншими особами, обмінюючись з ними своїм життям, а, навіть, жертвуючи своє життя для них, для Батьківюини з любові, з тим щоб отримати життя вічне.

 

 

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА

 

Святе Письмо Старого та Нового Завіту, Переклад тексту о. Іван Хоменко, Видавництво Отців Василіян, Місіонер 2008.

 

Concilio Vaticano II, Costituzione pastorale Gaudium et spes sulla Chiesa nel mondo contemporaneo. Документи ІІ Ватиканського Собору, Львів, «Свічадо»,2014.

Dienberg Thomas, Economia e spiritualità, EDB, 2013.

Dizionario critico di teologia, Jean-Yves Lacoste, Edizione italiana a cura di Piero Coda Boria-Città Nuova, Roma 1998.

Dizionario greco-italiano, Genova 1990.

Erich Pinchas Fromm, To have or to be?, 1976. Український переклад: Ерік Фромм. Мати чи бути? / Пер. з нім. Михайлова, О. та Буряк, А. — Київ: «Український письменник», 2010. — 222 с.

Francesco, Papa – Laudato sì, lettera enciclica sulla cur adella casa comune, LEV, 24.05.2015.

Giovanni Paolo ІІ, Discorso agli indigeni e ai campesinos del Messico, Cuilapán (29 gennaio 1979), 6: AAS 71 (1979).

Grande dizionario delle religioni, Ed. Piemme, Аssisi 1990, p. 2021-2022.

Maccise C., La spiritualità come stile di vita, in La vita consacrata e la sua missione nella Chiesa e nel mondo. IX Assemblea Generale Ordinaria del Sinodo dei vescovi, 2-28 ottobre 1994, Editrice “L’Osservatore Romano”, Città del Vaticano 1994, p. 43.

Rudolf Otto, Das Helige, Műnchen 1963 // Otto, Świętość, Warszawa 1993.

Spiritualità, in Dizionario Enciclopedico della spiritualità, Città Nuova Editrice, Roma 1990.

Дьяченко, Полный церковно-славянский Словарь, М., 2013.

Кобилянський, Ю., Латинсько-український словник, Відень 1912.

Конґреґація в справах віри, Persona Humana, Vaticano 1975.

Тomaš  Špidlik, La spiritualità dell’Oriente cristiano, Manuale sistematico, Roma 1985.

Томаш Шпідлік, Духовність християнського Сходу, ЛБА, Львів 1999.

 

[1] Пор. Dizionario critico di teologia, (під керівництвом) Jean-Yves Lacoste, Edizione italiana a cura di Piero Coda Boria-Città Nuova, Roma 1998, pag. 1289.

[2] Grande dizionario delle religioni, Ed. Piemme, assisi 1990, p. 2021-2022.  «Релігія не потрапляє в залежність ні з причини цiлі (τελοσ), ні з причини моральності (εθοσ) і не живиться постулатами, більше того, навіть ірраціональний елемент має в ній своє власне самодостатнє коріння сховане в глибинах духа». (Otto Rudolf, DasHelige, Műnchen 1963 // Otto, Świętość, Warszawa 1993, str. 254).

[3] Maccise C., La spiritualità come stile di vita, in La vita consacrata e la sua missione nella Chiesa e nel mondo. IX Assemblea Generale Ordinaria del Sinodo dei vescovi, 2-28 ottobre 1994, Editrice “L’Osservatore Romano”, Città del Vaticano 1994, p. 43.

[4] Томаш Шпідлік, Духовність християнського Сходу, ЛБА, Львів 1999 (+16.04.2010, на 90-му році життя)

[5] Тomas   Spidlik, La spiritualità dell’Oriente cristiano, Manuale sistematico, Roma 1985, pag. 30.

[6] Spiritualità, in Dizionario Enciclopedico della spiritualità, Città Nuova Editrice, Roma 1990, pag. 2384-2385

[7] Dizionario critico di teologia, Jean-Yves Lacoste, Edizi. italiana a cura di Piero Coda Boria-Città Nuova, Roma 1998, p. 1290.

[8]  Дьяченко Полный церк.-слов. Словарь, М., 2013, с. 736; Dizionario greco-italiano, Genova 1990, pag. 481

[9] Дьяченко Полный церк.-слав. Словарь, М., 2013, с. 534;

[10] Кобилянський, Ю., Латинсько-український словник, Відень 1912.

[11] Francesco, Papa – Laudato , lettera enciclica sulla cur adella casa comune, LEV, 24.05.2015, n°75.

[13] Conc. Ecum. Vat. II, Cost. past. Gaudium et spes sulla Chiesa nel mondo contemporaneo, Документи ІІ Ватик. Собору, Львів, «Свічадо»,2014, n°63.

[14] Francesco, Papa – Laudato , lettera enciclica sulla cur adella casa comune, LEV, 24.05.2015, n°204

[15] Cfr. Dienberg Thomas, Economia e spiritualità, EDB, 2013.

[16] Конґреґація в справах віри, Persona Humana, Vaticano 1975, n°16.

[17] Erich Pinchas Fromm,To have or to be?, 1976. Український переклад: Ерік Фромм. Мати чи бути? / Пер. з нім. О. Михайлова та А. Буряк. — Київ: «Український письменник», 2010. — 222 с.

Ієромонах Матей Гаврилів, ЧСВВ

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар