«Матони» та «Емаус»: до витоків василіянських студентських традицій (за матеріалами василіянських хронік).
Щороку у василіянських формаційних домах – новіціяті та семінарії – впродовж тижня між неділею митаря і фарисея та неділею блудного сина відбуваються «матони», а в Світлий тиждень новіціятська братія і студенти їдуть в «Емаус»…
Матони
Тепер матони [I] у василіян асоціюються із кількома днями конкурсів, вікторин і постановок різних жартівливих сценок. Це фактично «запусти», тільки що відбуваються вони не перед самим Великим Постом, а дещо раніше – здебільшого після неділі митаря і фарисея. Братія до матонів активно готується. Перш за все «матонова комісія» пише жартівливий «матоновий лист» (матонові листи деяких генерацій василіянських новиків і студентів – це справжні пам’ятки гумористичного мистецтва!), прохаючи різних добродіїв (ігуменів монастирів та інших василіян), аби прислали на матони кошти: хто скільки може.
Напередодні матонів на частину зібраних грошей братія закуповує різні речі – книжки, канцелярські речі, і різні дрібнички. Також на матони можуть друкуватися затверджені матоновою комісією «матонові гроші», які під час матонів стають «офіційною валютою», яку можна виграти під час конкурсів і вікторин, а вкінці матонів собі за неї придбати щось із приготованих призів.
Матони – це також час, коли можна легально, але без образ, жартувати з настоятелів та інших співбратів. У семінарії на період матонів владу перебирають брати-студенти, принаймні займають центральні місця в трапезній, а настоятелі семінарії в той час сидять з іншими студентами. Також настоятелі на той час отримують «пенсійні посвідчення». Однак кожна генерація може собі пригадати якісь свої особливості проведення матонів. Наприклад, василіяни, котрі прийшли до Чину на початку 1990-х років, з ностальгією згадують «веселі, креативні, сатиричні» матони в Крехівському новіціяті.
Історія матонів
У Василіянському Чині матонам вже понад 140 років. Запровадив їх один із очільників Добромильської реформи, отець єзуїт Каспер Щепковський (1823-1899). Тільки що, на початку «матони» означали дещо інше – це була карткова гра зі спеціальним картами і називалася вона «Матто». Про це в книзі про Добромильську реформу згадує отець Макарій Каровець, ЧСВВ: «[о. Каспар Щепковський] запровадив у нас італійську гру «Матто» в образки птиць, звірят і людий. Ту гру дуже любили новики. Хто виграв одержував якусь книжку, нотатку, листовий папір, то що» [1, с. 143]. Щонайцікавіше, що цю гру, правдоподібно в такому вигляді, як і колись, коли навчили її василіян, і досі грають отці єзуїти в Польщі. Вчаться її грати ще на новіціяті. У польських єзуїтів ця гра має вже понад 200 років і вважається, що привезли її з Білорусі отці, котрих за імператора Олександра І в 1820 році вигнали з російської імперії. А привезли вони її до підавстрійської Галичини і вчили новиків у своєму новіціяті в Старій Весі (діяв від 1822 року). У новіціятському словничку єзуїтів є ось таке визначення матонів «Маттони – карткова гра, що пам’ятає часи білоруських отців; трохи нагадує суміш “Петрика” та “війни”» (Mattony – gra karciana pamiętająca czasy ojców białoruskich; przypomina trochę mieszankę Piotrusia i wojny) [2, s. 39]. Єзуїти грають матони в дні карнавалу, тобто в останні дні перед попільною середою – напередодні Великого Посту за римо-католицькою традицією. У цій грі використовуються 34 карти, кожна з яких має свою унікальну назву. Карти поступово вибувають із гри, і перемагає той, чия карта залишається останньою. Під час гри в матони можна виграти якусь річ, наприклад малий наплічник, косметичні засоби або невеликі грошові суми [II].
Для єзуїтів гра в матони сьогодні – це радше данина пам’яті і пригадка історії отців, які після вигнання з росії започаткували нову єзуїтську провінцію в Галичині, з якої також походить відновлене Товариство Ісуса в Польщі.
***
А як воно було з грою в матони у василіян після Добромильської реформи? На жаль, не маємо повної картини, лише певні фрагменти в хроніках Кристинопільського, Львівського і Крехівського монастирів (з тих, що доступні), а також у щоденнику богословів, котрі навчалися в Жовкві-Кристинополі (1936-1946 рр.) та в хроніці студентів Римської обителі.
Вже в ранніх василіянських хроніках періоду реформи зафіксовано, що грали цю гру не тільки новики чи студенти, а й отці, які, очевидно, навчилися цієї гри в добромильському новіціяті. Так, у Кристинопільській хроніці за 1891 рік є найдавніша згадка про матони:
«1891 рôкъ. Вôдъ початку реформы нашого св. Чина бувъ впровадженый той звычай, що кождого року въ часѣ запустôвъ давано довшӣ розмовы (рекреаціѣ) черезъ одинъ тыждень и въ тôмъ часѣ були обѣды трохи бôльшӣ зъ пôдвѣчѣрками и грано въ цѣлôмъ домѣ въ “матоны”. И въ сѣмъ році забава подôбна зачала ся зъ днемъ першого марця и тревала черезъ тыждень» [3, арк. 7].
Львівська хроніка за 1892 рік подає, що перший день матонів того року випав на суботу, 1 лютого, навечір’я Стрітення, і в матони не грали (non ludebamus matthones) тому, що отці були заняті в душпастирстві, натомість, на саме Стрітення, а тоді також випала неділя Блудного сина, увечері матони відбулися, і були присутні о. Єремія Ломницький і Настоятель о. Міхал Анджейчак, ТІ [4, арк. 9зв]. Цього року львівські отці грали в матони впродовж цілого тижня і закінчили по обіді в суботу, перед М’ясопусною неділею. Тут хроніст додає, що на вечерю був чай з пончиками (in coena erat thea et pączki) [4, арк. 10зв].
Знову в тій самій хроніці за 1894 рік записано, що на матони отці львівського монастиря їздили до сусіднього жовківського: «25 лютого. Неділя. Вечеромъ поѣхали ОО. Сотеръ и Миронъ у Жолкôвъ на матоны» [4, арк. 26зв], а жовківські отці з крехівськими приїздили до Львова: «27 лютого. Зъ Жолквы приѣхали Отцы на матоны (взявши Крехôвскихъ зъ собою)» [4, арк. 26зв]. За 1895 рік: «12 [лютого]. втор. Вôдвѣдали насъ игумены: зъ Жовкви от. Козловскій и зъ Кристинополя от. Ткачукъ. Грано в матоны» [4, арк. 32]. А в 1897 році грали в матони 14 лютого, і отець ігумен дав 20 флоринів на різні дрібні речі (Lusus Matto. P. Ihumenus 20 fl. dedit ad lusum matto, nempe ad varias res minoris momenti) [4, арк. 44].
У Крехівській хронці за 1922-1923 роки згадано, що брати-студенти з професорами (тоді, крім новіціяту, у Крехові були ще студії філософії і гуманістики) під час матонів їздили до Жовкви: «5/2.1922. Нині зачали ся у нас т. з. матони, які мають тривати цілий тиждень» [5, арк. 46в]. «9/2.1922. Нині в часі «Маттон» їздили наші клерики на прогульку до Жовкви – враз з о. Прокуратором о. Кандюком» [5, арк. 47]. «8/2.1923. Нині з нагоди Матонів їздили наші брати Фільозофи з Отцями професорами до Жовкви на прогульку. Всіх осіб поїхало 9» [5, арк. 55зв].
Восени 1923 року з Лаврова до Кристинополя були перенесені студії філософії, і вже за лютий наступного року в монастирській хроніці (її писав о. Мелетій Лончина, ЧСВВ) є перша згадка про матони: «Лютий. День 18 [понеділок після неділі митаря і фарисея]. Від нинішнього дня мають схоластики малі вакації та забавляють ся в гру так звану матонів» [6, стор. 40].
У 1926 році кристинопільські філософи дещо спізнилися з матонами, бо розпочали в неділю блудного сина, зате мали продовжені вакації, і автор літопису подав студентський вакаційний порядок:
«Лютий. День 28. Неділя о блуднім сині. … Братя схолястики зачали від нині гру «матонів» та єще більше продовжують вакації. В часі сих вакацій денний порядок є такий. Рано встанє о годині 5½ – опісля медитація, по медитації відправа Утрені і Служби Божої, сніданє і час вільний. Перед обідом рекреація, опісля іспит і обід. По полудне прохід, підвечірок, відтак рекреація, точки, вечера і рекреація, опісля іспит і спанє» [6, стор. 95].
І два наступні роки – 1927: «Лютий. День 13. Неділя о Мит. і фар. Вечером зачали бр. схолястики гру матонів» [5, стор. 134], і 1928: «Лютий. День 6 [понеділок після неділі митаря і фарисея]. Братя схолястики мали рано виклади, а по полудни розпочали запустові вакації і гру ставок» [6, стор. 163].
Коли у 1931-1937 роках хроніку львівського монастиря святого Онуфрія писав Блаженний отець Яким Сеньківський (1896-1941), то щороку згадував про матони, хоч і без подробиць і по одному реченню, проте з його слів можна побачити, що традиція матонів у василіян далі існувала, якщо вже не у всіх монастирях, то на новіціяті і в студійних домах точно. І до цих монастирів, бувало, з’їжджалися на матони отці з найближчих монастирів. Ще цікава інформація про приїзд братів і отців до Львова для закупівлі «ставок» – отих призів, які можна було виграти під час гри в матони.
Так, 1932 рік, після неділі митаря і фарисея: «23.ІІ. Вівторок. Бр. Марко Дирда, богослов із Кристинополя приїхав на закупно ставок на матони. О. Градюк розщедрились і пожертвували на ту ціль сто золотих»[7, арк. 28].
1933 рік: «6.ІІ. Понеділок. Приїхали також о. Теодорович по закупно ставок на матони» [7, арк. 51].
1934 рік: «1.ІІ. Четвер. З нагоди імянин о. Макарія Карівця, редактора «Місіонаря» і з нагоди т. зв. «матонів» їздили автобусом до Жовкви о. Ігумен, о. Секретар, о. Вікарій, о. Соколовський в 11 год., а повернули ½ 7 веч.» [7, арк. 56].
1935 рік: «17.ІІ. Неділя митаря і фарисея. О. Назарко поїхав попол. до Лаврова на запусти – матони на цей тиждень і там приготовляє до друку книжку про з’їзд оо. Провідників Мар. Орґ.» [7, арк. 83зв].
1936 рік: «5.ІІ. Середа. О. Вікарій їздив до Жовкви в справі «Н. Приятеля» і на матони». «6.ІІ. Четвер. Зі запросин щедролюбного жовківського о. Ігумена Пелеха «на матони» не могли скористати наші отці, бо комунікація автобусова перервана в наслідок погіршення дороги, а залізнична – не вигідна що до пори» [7, арк. 118зв].
1937 рік: «23.ІІ. Вівторок. Приїхали по ставки на матони о. Павло Миськів і о. Федорик з Лаврова» [7, арк. 167зв].
Ще одне джерело з передвоєнного, а навіть воєнного і повоєнного періоду – це щоденник василіянських богословів, котрі навчалися в Жовкві (1933-1936, 1941-1942) і Кристинополі (1942-1946). Матони тоді тривали впродовж цілого тижня. Навчання могло бути, або настоятель міг зробити один, або кілька днів, вільних від навчання, запроваджувався матоновий розпорядок дня, тобто спрощували деякі пункти розпорядку (довша рекреація, приватні вечірні молитви). Брати могли мати довші проходи, наприклад, з Жовкви до Крехова. На матони звичайно приїздили отці з інших монастирів [8, див. записи за лютий 1934, 1935, 1936, 1943 і 1945 років].
І врешті про матони римських василіянських студентів у Деннику Студентів ЧСВВ в Римі. Запис від 6 лютого 1949 року: «6.2.49. Неділя Митаря і Фарисея. Сьогодні зачалися в нас «Матони» з традиційними пампухами і картами. Вечеря була сьогодні у 18-й. Рекреація до 20.45. Точок не було, лиш відразу іспит совісти. Посіщення Найсв. Тайн і спочинок» [9]. 10 лютого в четвер на матонах були отці з Української колегії святого Йосафата – ректор о. Йосиф Заячківський і віце-ректор о. Атанасій Великий. Отець Ректор дав гравцям у матони 10 тисяч лір. Завершення матонів випало у неділю блудного сина 13 лютого: «О. Економ дали ставки в грошах. Кожний з грачів виграв принайменше 4,000 тисячі. Було дане позволення, щоб кожний міг собі за ці гроші купити, що кому потрібно» [9]. Наступного 1950 року матони розпочалися 28 січня і для гри братія закупила нові карти «Mercante in fiera» (Купець на ярмарку), принцип гри в які також базується на ставках і виграванні призів. Найголовнішим призом тоді був «гарний дощовий плащ тому хто за всі матони назбирає найбільше пунктів», який обіцяв подарувати отець Павло Миськів, ЧСВВ, тоді консультор Чину. У фінальній грі 5 лютого, в неділю блудного сина, головний приз виграв брат Мартин Прийма [9]. Під час матонів у 1952 році була чимала на той час сума в 345 доларів від Генерального економа та отців з Канади, США, Бразилії і Аргентини, і це на трьох братів помічників і 15 студентів. Як звичайно, під час матонів було змінено розпорядок дня. Автор денника зазначає, що «в часі матонів вкупили нам «ping-pong» і на рекреаціях вправляються в грі» [10].
Цінним джерелом до історії василіянських матонів у Бразилії є часопис «Цвіркун. Орган Василіянських Студентів у Бразилії», який видавався з 1945 року десь до початку 1990-х років (в Римі маємо підбірку за 1956-1993 рр.). Однак, це вже виходить далеко поза тему цієї розвідки (деякі фрагменти подам серед ілюстрацій).
Згідно зі свідченням отця Маврикія Попадюка, ЧСВВ, котрий народився в Бразилії і прийшов на новіціят до василіян у 1973 році, студенти далі грали в гру, ідентичну до тих матонів, яких колись навчили василян єзуїти, тільки називалася вона в Бразилії «Матолок» [10]…
Емаус
Перше, що приходить на думку, коли чуємо слово Емаус – це новозавітнє містечко неподалік Єрусалиму, по дорозі до якого Лука і Клеопа зустріли воскреслого Ісуса Христа. У василіян «Емаус» – це також нагода в часі Світлого тижня зустрітися із воскреслим Господом під час мандрівки в інше місто, відпустовий центр, десь поза свій новіціят чи студійний дім. Найімовірніше, Емаус до василіян прийшов також від єзуїтів. В єзуїтському новіціятському словничку є таке визначення Емаусу: «Емаус – мандрівка, що відбувається після Пасхальних свят; новики на цілий день залишають колегіум, щоб відвідати місцеві святині; назва відсилає до Євангелія від святого Луки (Лк 24,13)» (Emaus – wyprawa odbywająca się po Świętach Paschalnych; nowicjusze na cały dzień opuszczają kolegium, aby nawiedzać lokalne miejsca kultu religijnego; nazwa nawiązuje do Ewangelii wg św. Łukasza (Łk 24,13)) [2, s. 38]. Якщо в давніших василіянських хроніках повно згадок про матони, то про Емаус майже нічого. Лише 1 травня 1913 року кристинопільський хроніст о. Юліян Дацій ні з того ні з сього написав лише одне слово «Емаус» [11, стор. 52], і не відомо з якої нагоди і в якому контексті (записи він тоді робив досить рідко)… Емаус як одноденний виїзд, був і надалі є популярний на новіціяті і в студійних домах провінції святого Йосифа в Бразилії (фрагменти з «Цвіркуна» серед ілюстрацій).
Тепер Емаус у василіянських новиків і студентів – це одноденний, але частіше кількаденний, виїзд у Світлий тиждень у нові міста і місця. Здійснюється такий виїзд за рахунок частини коштів, зібраних на матони. Семінаристи 1-2 року їдуть всі разом, а старші – меншими групами. Для молодих василіян – це чудова можливість запізнатися з іншими василіянськими обителями, адже маршрути перших василіянських Емаусів найчастіше проходять по місцях життя і праці їхніх співбратів.
Коментарі
І. Серед василіян поширена назва «матони» через одну літеру «т», так переважно (але не завжди) писалося українською мовою у василіянських хроніках, натомість латиною і польською це слово пишеться через подвійне «t» («mattones», «mattony»)
ІІ. За інформацію про матони в єзуїтів і за фото матонових карт велика подяка отцю Маркові Блязі, ТІ.
ІІІ. За інформацію про матони і Емаус василіян у Бразилії і в Римі щиро вдячний отцю Маврикію Попадюку, ЧСВВ.
Список джерел і літератури
1. о. Макарій Каровець, ЧСВВ, Велика реформа Чина св. Василія В. 1882 р., ч. І, Жовква 1933.
2. Słownik nowicjacki, w: Carissimus. Periodyk nowicjacki, Nr. 48 za rok 2008, s. 38-39.
3. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 3067«а»: Хроніка реформованого [кристинопільського] монастиря з попередньою історичною довідкою (1888-1907), 52 арк.
4. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 2, спр. 48: Хроніка монастиря Василіян у Львові за період від 1891-1902 рр., 72 арк.
5. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 2033: Хроніка [крехівського] монастиря за 1915-1923 рр., 62 арк.
6. Archiwum Ojców Bazylianów w Warszawie, sygn. Krystynopol 31: Домова історія. Монастир василіян у Кристинополи (від 1 січня 1923 до 31 мая 1928).
7. ЦДІАУЛ, ф. 684, оп. 1, спр. 2197: Хроніка [львівського] монастиря за 1931-1937 рр., 222 арк.
8. Archiwum Ojców Bazylianów w Warszawie, sygn. Krystynopol 59: Щоденник василіянських богословів у Жовкві 31.07.1933-12.05.1936, і 21.11.1941-20.10.1942, та Кристинополі 20.10.1942-25.03.1946, без нумерації.
9. Archivio Generale dell’OSBM, Archivio storico, Settore 4, Денник Студентів ЧСВВ в Римі 1947-1950, без нумерації.
10. Archivio Generale dell’OSBM, Archivio storico, Settore 4, Денник Студентів ЧСВВ в Римі 1950-1953, без нумерації.
11. Archiwum Ojców Bazylianów w Warszawie, sygn. Krystynopol 32: Істория домова [Кристинопільського монастиря] від 1.ІХ.1910 до 31.ХІІ.1922.
Коментарів: 0