о. Іпатій Ващишин, ЧСВВ: «...Слово Боже є фундаментом і основою священичого служіння»

-В якому моменті Вашого життя Ви відчули поклик до священства?

-Поклик до священства у мене зродився у процесі навчання у василіянській семінарії в Брюховичах біля Львова, саме тоді, коли почав студіювати богослов’я. Ми віримо в Бога, але рідко задумуємося над тим, що означає наша віра, яким є Господь Бог, які його ознаки і як саме він в Ісусі Христі дарував нам Спасіння. Навчання в семінарії не тільки готує до виконання, скажемо так, «професійних обов’язків» священика, а надзвичайно допомагає зростати в особистій вірі. Виявилося, що насправді Спасіння «тут і тепер» неможливо осягнути без Церкви: Служби Божої, святого Причастя і, відповідно, без священства. Саме тому виникло усвідомлення – Бог і мене кличе до цього служіння!

-Хто є вашим покровителем? Чому?

-У Крехівському монастирі на новіціяті кандидат перед облечинами звичайно обирає собі друге, монаше ім’я. Я вибрав ім’я на честь святого священномученика Іпатія Гангрського. Існує звичай, щоб монаші імена не часто повторювали і таким чином ченцям було легше спілкуватися. Ім’я Іпатій зовсім не часто повторюється в нашій чернечій провінції. А потім прочитав його житіє. Виявилося, що був дуже подібний до святого священномученика Йосафата – василіянина, який віддав своє життя за єдність Церкви. Святий Іпатій був сучасником святого Миколая, також багато дбав про бідних і потребуючих, а у виняткових випадках навіть творив чудеса, наприклад одного разу перемінив якість води у джерелі – гірка і шкідлива води стала доброю і питною і люди з околиць перестали страждати через брак доброї води. А найбільше святий Іпатій Бога прославив своєю смертю. Коли повертався із Нікейського собору у 325 році, потрапив у засідку єретиків-аріян і був убитий. Та чудесним способом вірні тіло віднайшли, а під час похорону його вбивці всі себе виявили і покаялися. Хоча це було давно, життя святого Іпатія нагадує нам, що, як це сказав апостол Павло, «Чи ми живемо, чи вмираємо – ми Господні» (Рм.14,8).

-Що означає, що священик представляє ціле людство у молитві до Бога?

-Найперше треба звернути увагу, що Божественна літургія є відновленням хресної жертви Ісуса Христа, на якій він віддав своє життя за нас. Церква не виконує нічого нового, тільки в теперішньому часі чинить присутньою Христову жертву, а вірні стають її учасниками і причасниками, особливо, якщо причащаються Тіла і Крові Христової. У Святій Літургії священик молиться за всіх. Він стоїть як представник людей перед Богом, стає посередником, який молиться від імені людей, а людям передає Слово від імені Бога, а також уділяє Пресвяту Євхаристію. Кожна Служба Божа приноситься як частинка цієї великої Служби, яку служить Христос.

-Яку роль відіграє Слово Боже в житті священика?

-Апостол Петро наголошує, що «ніяке в Письмі пророцтво не припускає особистого тлумачення» (2Пт.1,20). Ісус Христос обрав учнів, щоб вони зберегли його слово і передали його неспотворено людям. Так від серця до серця, від покоління до покоління передається Слово Боже через Церкву, а в ній – через покликаних вірно зберігати і передавати це Слово. Щоб вірно виконувати це завдання, потрібно по-перше, вивчати його, а по-друге, молитися і пізнавати. Зрештою, Слово Боже є фундаментом і основою священичого служіння.

-Яке має значення благословення нововисвяченого священика?

-У своїй суті священиче благословення завжди залишається благословенням, але в нашій церковній традиції новоієрей таким жестом розпочинає своє служіння і передає силу Христа вірному люду.

-Що важливіше бути людиною чи бути священиком?

-Це риторичне питання. Ну звичайно, не бувши людиною, не можеш стати і священиком. І то в усіх смислах. Адже найголовнішим у житті повинно бути так зване гуманістичне виховання. Незалежно від релігії, віри, конфесії і переконань кожна особа покликана бути чесною, вирозумілою, співчутливою тощо. І покликання священика – це поглибити ці якості, щоб, застосовуючи їх, свідчити істину Христового Євангелія.

-Яке маєте хобі?

-Дуже цікаво спостерігати за світом, який Бог створив. Світ постійно змінюється, а так часто хочеться зупинитися на мить, щоб помилуватися красою моменту. Це мене вже віддавна захоплювало, тому свої зацікавлення тепер стараюся здійснити через фотографію. Надзвичайно цікаво призупинитися, розглядати деталі; красою, яка, по суті, вже проминула – чи чудовим вечірнім небом, чи барвами золотої осені – поділитися з іншими. Так Божа краса для нас стає більш зрозумілою і доступною.

Розмовляла Ірина Штикало

Джерело: osbm.lviv.ua

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар