Нижче публікуємо українськомовний переклад промови Святішого Отця Франциска, якою він звернувся до учасників генеральних капітул Василіянського Чину Святого Йосафата, Чину Божої Матері і Згромадження Місії під час аудієнції, яка відбулася в Климентинському залі апостольського палацу у Ватикані в четвер 14 липня 2022 р.
Промова Папи Франциска італійською мовою та в перекладі на англійську, французьку й іспанську мови опублікована на офіційному сайті Святої Столиці www.vatican.va
Промова Святішого Отця Франциска до учасників Генеральних капітул Василіянського Чину Святого Йосафата, Чину Божої Матері і Згромадження Місії
Четвер 14 липня 2022 р.
Дорогі Браття з Чину Божої Матері, Василіянського Чину Святого Йосафата та Згромадження Місії, щиро вітаю!
Я вважаю за потрібне приймати генеральні капітули, бо це спосіб спілкуватися з богопосвяченим життям. Воно є дуже важливим у Церкві, але не завжди є час і, більше того, у цей період відпусток у нас зачинено, але для вас було відчинено, у цей новий спосіб, принаймні для трьох разом… Тож, будь ласка, не воюйте між собою! Хтось може подумати, що це «мішанина»* інститутів, але вона гарна як розмаїття Церкви. Я перериваю липневий «піст», щоб вас прийняти з нагоди ваших генеральних капітул. Від щирого серця відповідаю вітанням на вітання трьох настоятелів і дякую їм за те, що вони представили шляхи і перспективи своїх інститутів. Також і я, перш усього, прагну висловити вам вдячність Церкви за свідчення, яке даєте як богопосвячнені особи, і за апостольську діяльність, яку провадите там, де ви присутні. Це важливо, «богопосвячені», це на першому місці.
Протягом цих днів ви зайняті працями капітул. Ви, клирики Божої Матері і ви, священники Місії, вже їх завершуєте, у той час як ви, василіяни, нещодавно їх розпочали. Складаю свої побажання тим, які були обрані на служіння в управі, та приєднуюся до вашої вдячності тим, які його завершили.
Думаю, що також і для вас ці капітули стали нагодою нарешті зібратися разом після періоду вимушеного дистанціювання через пандемію. Це повинно ще й допомогти не приймати за даність той факт, що можна зустрітися, обмінятися думками, дивлячись у вічі, і, насамперед, молитися разом, слухати разом Боже слово та розділити Євхаристію. Отож, наново насолоджуємося тим, до чого, мабуть, ми були призвичаєні; і наново усвідомлюємо те, що Господь Ісус сказав, прощаючись із своїми учнями: «Я – виноградна лоза, ви – пагони. Якщо не перебуватимете в мені, не зможете приносити плід» (пор. Ів. 15,5). Цей досвід переживають особисто члени капітули, але духовно він передається всім співбратам, усій чернечій родині, набагато далі, ніж ми можемо знати та прослідкувати.
Капітула, зокрема, є часом спільнотного розпізнавання. Це не означає пропонувати ідеї, ні, але «розпізнавати» шляхом спільнотного розрізнювання: з допомогою Святого Духа стараємося побачити, чи і якою мірою ми були вірними харизмі, у чому Святий Дух спонукає нас прямувати вперед а що, натомість, просить змінити. Якщо на якійсь капітулі немає Святого Духа, то зачиняйте двері та повертайтеся додому! Він повинен бути майже головною дійовою особою Капітули. Це один з найпрекрасніших і найбільш промовисто «церковних» досвідів, який нам дано пережити: перебувати разом у слуханні Святого Духа, представляючи Йому конкретні ситуації, питання, проблеми… Про це читаємо в Діяннях Апостолів, коли йдеться про перші громади, і це ми покликані наново переживати в сьогоденні Церкви та світу.
Тепер, дорогі браття, хочу використати цю нагоду, щоб знову наголосити на критерієві, який, як вважаю, є суттєвим у процесі розпізнавання: на критерієві євангелізації. Коли ми запитуємо себе про нашу креативну вірність початковій харизмі, то повинні запитувати себе, чи наш спосіб інтерпретувати її та її здійснювати є «євангелізуючим», тобто, чи рішення, які приймаємо, щодо змісту, методів, засобів і стилю життя, спрямовані на свідчення та проголошення Євангелія. Знаємо, що за своєю природою харизми різноманітні, і що завжди Святий Дух їх створює та розподіляє з креативністю та розмаїттям. Але одна річ певна: харизми, як навчає святий Павло, всі призначені на збудування Церкви, – не для себе самих, вони не мають виміру особистого призначення, але всі спрямовані на збудування Церкви, – а оскільки Церква не є метою сама в собі, але її метою є євангелізація, з цього випливає, що кожна харизма, без жодного виключення, може і повинна співдіяти для євангелізації. І на це потрібно пильно вважати у процесі розпізнавання. Подумайте про те, що покликання Церкви – євангелізувати, більше того, радість Церкви – євангелізувати. Про це сказав святий Папа Павло VI в Листі «Evangelii nuntiandi», який і досі, після багатьох років, не втратив своєї актуальності. Покликання Церкви –євангелізувати, радість Церкви – євангелізувати.
Коли встановлено цей принцип, то вже не потрібно просторікувати в абстрактних теоріях, але краще вчитися від Святих: у вашому випадку – від святого Джованні Леонарді, святого Йосафата та святого Вінсента де Поля. Саме у своїй різноманітності вони показують, що ж означає бути «євангелізаторами, які діють у Святому Дусі»: це «євангелізатори, що моляться і працюють – євангелізатори, а не прозелітисти, бо євангелізувати не означає займатися прозелітизмом, це несумісне одне з одним. З точки зору євангелізації, непридатні ні містичні пропозиції без рішучих зусиль в соціальній та місіонерській царині, ані промови та соціальна і душпастирська діяльність без духовності, яка перетворює серце» (Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, 262). Свідчення святих чоловіків і жінок є для нас підтвердженням, що «потрібно завжди розвивати внутрішній простір, який надаватиме християнського сенсу зусиллям і діяльності. Без тривалих зупинок для адорації, молитовної зустрічі з Божим словом, щирого діалогу з Господом, обов’язки з легкістю втрачають значення, ми слабнемо через втому та труднощі, а ревність гасне» (там же). Дозволю собі поставити вам запитання: ви практикуєте молитву адорації? Чи може забули, що означає адорувати? Адорування. Задумайтеся над цим: безкорисливість адорації. Вважаю, що в наш час існує небезпека забути про це. «Чи я практикую адорацію? Чи я знаю, що таке адорувати? » – прошу, щоб кожен відповів собі сам на ці запитання.
Як ченці, ви покликані євангелізувати не тільки на особистому рівні, як і кожен охрещений, але також у спільнотній формі, братерським життям. Це найкраща дорога, щоб виявити приналежність до Христа, бо Він сам запевнив своїх: «З цього всі пізнають, що ви мої учні, якщо любов матимете взаємну» (Ів 13,35). Але добре знаємо, також і з досвіду, наскільки воно вимогливе: це великий виклик спільного життя, незбагненний для ментальності світу, але саме через це – знак Божого царства. Воно вимагає щоденної постави навернення, вимагає готовості відповідати на сумніви, остерігатися суворості, як також надмірної толерантності та зручностей. Насамперед, вимагає покори та простоти серця, яких ми ніколи не повинні переставати просити в Бога, бо вони походять від Нього. Адже для нас, що на відміну від нашої Пресвятої Матері маємо первородний гріх, покора та простота серця не є «природними» дарами, але ділом у нас Божої благодаті, яку потрібно завжди приймати, завжди оновлювати на дорозі життя та в різних контекстах взаємин.
Саме там, у горнилі взаємин, проходить пробу наше серце та, завдяки старанням кожного, може сформуватися прекрасне братерське свідчення. Не щось солодкаве, не злагода напоказ, не однорідність, згладжена з уваги на особистість настоятеля чи якогось лідера. Ні. Вільне братерство, із смаком відмінностей та в пошуках дедалі більшої євангельської гармонії. Як в оркестрі з багатьма інструментами, де суттю не є вправність солістів, але здатність кожного слухати всіх інших, щоби творити якнайкращу можливу гармонію.
І з цього походить радість. І подібно до того, як я ставив питання: «Чи я адорую? », – яке повинен собі поставити кожен з вас: «чи вмію я адорувати в тиші? », – я хотів би поставити вам ще інше: «Я радісний у моєму покликанні чи йду вперед, як можу, або шукаю радість деінде? ». Справжня радість, не формальна, не та радість із посмішкою, яка нічого не говорить, штучною посмішкою: «брате, брате», а потім кулаком іззаду. Це стається, стається, знаємо про це. Радість, яка не є формальною, не штучна усмішка. Радість із буття Христовими і буття такими разом, з нашими обмеженнями й нашими гріхами. Радість з того, що Бог простив нам і що ділимося цим прощенням з братами і сестрами. Цю радість не можна приховати, її видно наскрізь! І вона заразлива. Це радість святих чоловіків і жінок, які, якщо є засновниками спільнот, то є ними не з народження. Засновниками не народжуються. Ними стають через привабливість, у подвійному значенні: спочатку Христос притягає до Себе цього чоловіка чи цю жінку, а тоді вчиняє його або її здатними притягати інших до Нього. Підкреслимо це «до Нього»: святий не притягає до себе, але завжди до Господа. Отож, покора і простота серця та радість. Така дорога братерства, яке євангелізує. Неможливе людям, але не Богові!
Одна з тих речей, яка вбиває спільнотну радість, – це пустослів’я. Прошу вас, жодного пліткування, жодного! Якщо маєш щось проти когось, то піди та скажи йому у вічі. Або скажи тому, хто може зарадити, але не говори про це приховано. Пліткування руйнує, не тільки спільноту, руйнує мене самого. Пустослів’я не гідне людини, воно вчиняє осіб поверховними, такими, що переносять речі з місця на місце і так живуть. Будь ласка, пильнуйте язика! Я знаю, що уникнути пліткування в чернечому згромадженні – справа нелегка. Одного разу мені сказали, що є добрі ліки від цього: вчасно вкусити себе за язик. Так, трохи спухне, але принаймні… Прошу вас, будь ласка, жодного пліткарства. Це вбиває та руйнує.
І я не хотів би завершувати це слово, не виявивши мою близькість до вас, дорогі браття василіяни українці, у цей час болю, у цей час мучеництва вашої батьківщини. Хочу сказати вам, що я близький з вами, вся Церква є близькою, вся. Ми супроводжуємо вас, як тільки можемо, у вашому болі. Я часто думаю про те, що однією з найбільших небезпек тепер є забути про трагедію України. Звикається до цього, звикається… і вже воно не здається таким важливим і говориться… Одного з минулих днів я побачив у газеті, що новина про війну була на 9 сторінці! Це не є проблемою, якою цікавляться, і це погано, погано. І тому ми близькі з вами, всі ми повинні дивитися на них, бо вони в цей момент переживають мучеництво. Ви переживаєте мучеництво. І бажаю вам, щоб Господь був милостивим до вас і щоби був до вас близьким по-іншому, з миром, з даром миру.
І ще є одна річ, яку хочу вам сказати, щоб не забути. Ви представляєте три чернечі згромадження, й однією з проблем, як знаємо, що трапляються стільки разів, є проблема зловживань. Прошу вас, добре це запам’ятайте: не може бути жодної терпимості щодо зловживань проти неповнолітніх або безпорадних людей, жодної толерантності. Будь ласка, не приховуйте цю дійсність. Ми богопосвячені особи, священники, щоб вести людей до Ісуса, а не щоб «з’їдати» людей нашою пожадливістю. А той, хто чинить наругу, нищить, «з’їдає», так би мовити, своєю пожадливістю того, щодо якого зловживає. Жодної терпимості! Не соромтеся виявляти: «Цей вчинив те, тамтой те…». Я продовжую бути з тобою, ти грішник, ти хворий, але я мушу захистити інших. Будь ласка, прошу вас про це: жодної терпимості. Таке не розв’язується переміщенням людини. «Ось, із цього континенту відправлю його на інший континент…». Ні.
Дорогі браття, молю Святого Духа, аби рясно обдарував вас Своїми дарами, щоб ви могли розпізнати те, що Він сам вам підказує; нехай Він дасть вам сили, щоб долати виклики, і постійність у вашому церковному служінні. Нехай Діва Марія оберігає вас, допомагає вам і нехай буде надійною провідницею на вашій дорозі. Від щирого серця благословляю всіх вас і ваші Інститути та прошу вас, будь ласка, не забувайте молитися за мене, бо ця робота не є легкою. Дякую.
* В італійському оригіналі вжито слова «macedonia» — «фруктовий салат», «мішанина з фруктів».
Джерело: Головна Управа Василіянського Чину Святого Йосафата
Коментарів: 0