Квітка на могилу отців Теодосія Коструби і Романа Луканя...

Отець Маркіян практично від самих початків свого монашого життя знав о. Романа Луканя – з ним навчався, з ним отримав священичі свячення і з ним разом проживав і душпастирював у Львівському монастирі; з о. Кострубою познайомився він набагато пізніше… Після 70-ти років лихоліть і різних політичних режимів їхні могилки, поруч одна біля одної на Личаківському цвинтарі (64 поле) стали одною спільною могилою і з одним спільним надгробком. Молімося за їхні душі, відвідуймо їхню могилу і вивчаймо їхню творчу спадщину, яка є надзвичайно великою, але ще так мало дослідженою.

Статтю подаємо мовою оригіналу і без змін

Єронім Грім, ЧСВВ

 

о. Маркіян Когут, ЧСВВ

 

 Во двори Господа

В минулому 1943 році василіянський Чин попрощав дві визначні сили зпоміж своїх членів. Відійшли в краще життя два єромонахи: Теодосій Теофіль Коструба і Роман Степан Лукань. Вони обидва працювали над дослідами пішого минулого, головно минулого нашої Церкви, св. Єдности та василіянського Чину. Вони обидва відійшли від нас, як члени львівського манастиря св. Онуфрія; обидва в 36 році життя. Вони обидва спочили біля себе, домовина при домовині, на Личаківському цвинтарі. Якими різними дорогами єднає Господь людей при одній меті!…

 Молитвослов у правиці вченого історика

о. Теодосій Теофіль Коструба, ЧСВВ († 3 ІІІ 1943)

О. Теодосій Теофіль Коструба народився 23 V 1907 в селі Стара Ягольниця, Чортківського повіту, як син народного вчителя. Вже малим хлопцем відчував дивний нахил до чогось вищого, святого. Вже тоді переписав собі власноручно єрейський молитвослов, та ревно з нього молився. Чув, що в Бучачі є оо. Василіяни, тому в молодечому запалі вибрався вступити в манастир, і навіть пройшов шмат дороги до сусідного села, поки його не завернули. В тих літах важко простудив собі ноги й це стало причиною недуги туберкули костей, що закінчилась утратою лівої ноги й смертю.

З приводу недуги Теофіль перервав науку в чортківській гімназії, вчився приватно, перенісся до Львова й там здав матуру. В тому часі заломився в вірі. «Ще в гімназії при недостаточній науці релігії (покійний заєдно опісля жалувався на те, що деякі катехити замало присвячують уваги навчанні релігії та співжиттю з молоддю) і постійному читанні «ліберальних» книжок молодий Теофіль стратив віру». (О. Мох, У змаганні до правди. «Краківські Вісті» ч. 68). І треба було великих зусиль, боротьби, важкої недуги та Божої ласки, щоб двигнутись з тієї безодні заломання. Переломове для нього було прочитання творів «аристократа духа», В’ячеслава Липинського, що сам був зразковим католиком.

У Львові Теофіль на університеті закінчив філософію ступінем магістра філософії. Розвинув широку історично-наукову та письменичу працю, як науковий робітник у історичних Комісіях НТШ, як знавець нашої літератури, як редактор і журналіст. Видав друком Галицько-волинський літопис, Повість временних літ, та багато інших. До тих творів слід причислити пізніші його нариси з історії нашої Церкви, писані в католицькому дусі: Нариси з церковної історії України Х-ХІІІ ст., Православне духовенство, Радикали про Унію, Василіянські манастирі в Белзі, Володимир Великий, Наші мученики за Унію та інші. (Р. Лукань ЧСВВ, Дослідник українського середньовіччя «Львівські Вісті» ч. 49, 1943). – Вже після смерти вийшов його молитовник п. з. «Ісусе, люблю Тебе! Молитовник для старших, зладив о. Т. Коструба, Львів Р. Б. 1943».

Згодом духово прозрів й зірвав кайдани невірства. Слухав теж викладів богослов’я в університеті. Відбув сповідь з цілого життя й почав ревно практикувати Христові засади. Велику поміч у тому дав йому між іншими теж о. Р. Лукань, ЧСВВ. Щойно тепер ясні ідеали юних літ розцвілись наново повною красотою в душі увільненій з пітьми та осяяній Христовою ясністю. Віджило придавлене бажання бути священиком, навіть ченцем, і то василіянином. Коли представив стан своєї душі одному докторові богослов’я професорові університету, цей сказав: «Вже вступайте в манастир і то якстій, не гаючись!..»

Було це літом 1935, коли о. Р. Лукань впровадив мене до Теофіля. Сидів у соняшному теплі на бальконі та читав. Зустрів нас погідною, вельми приязною усмішкою, якої не забути ніколи.

Іншим разом вельми здивувало мене, коли я довідався, що о. ігумен Пелех заміряє поручити Теофілеві написати Життя Святих для Василіянського Видавництва. «До того діла повинен братись священик-монах – додав я. «Так, але як Теофіль Коструба – це неначе монах. Щодня читає єрейський молитвослов», вияснив о. ігумен Й. Чепіль.

І справді вдалось поконати всі труднощі й Теофіль у вересні 1939 р. вже був у василіянському новіціяті в Крехові. Пішов туди, хоч на очах уже все валилось. Воєнні події не дозволили йому побути там довше, він вернувся у львівський манастир св. Онуфрія та ділив з нами долю й недолю воєнного лихоліття. В січні 1941 приймив священичі свячення з рук Впреосв. Митроп. Андрея. Від вересня 1941 занедужав так важко, що не двигнувся з постелі аж до смерти.

Над Львовом царила морозна ніч 13-го січня 1943 р., коли в пізну годину в келії о. Теофіля заблимали воскові свічки. Він приймав св. Напуття; врочисто і з надзвичайною набожністю відчитував молитви напереміну зо священиком. Опісля зложив свою чернечу професію на ложі болізни, прийнявши чернече ім’я Теодосій, щоб зустрінути день св. Василія – як його найсердечніший син...

Останні місяці його життя – були одною геройською, надлюдською жертвою за все, що дороге християнському серцю, особливо за св. Єдність, за василіянський Чин, за наш нарід. Про свій Чин говорив: «Sentire cum Ordine!.. Працювати в дусі Чину!.. Я молюсь наперід за Чин, свою духовну родину, а опісля за всіх інших»... Тямив про свій рідний нарід, кажучи: «Історію України я не передумав, а переболів... Як треба жертви життя для цієї справи – то добре!..» І Господь прийняв цю жертву.

 Літописець у чернечій рясі

о. Роман Степан Лукань, ЧCBB.(† 28 XI 1943)

Народився 17 вересня 1907 р. в селі Старуня, Надвірнянського повіту, в селянській сім’ї. Вже як учень народної школи пильно користав із домашньої книгозбірки свого батька. Як учень державної гімназії в Станиславові, видавав заощаджені гроші на добрі книжки та часописи, відмовляючи собі ласощів та кіна. Належав до найпильніших і найбільше ідейних учнів, що гуртувались у Марійській Дружині біля досвідченого виховника й улюбленого свого катехита, о. д-ра Ів. Фіголя, поглиблювали свою релігійну освіту та духово зростали. Не дивниця, що Степан заховав на завжди вдячність для свого о. Катехита.

В 1923 р. ми святкували ювілей 300-ліття мученичої смерти св. Йосафата. Степан належав до тих, що взялись возвеличити Йосафатове діло. Та найшлись противники, що зачитані баламутними письмами, неприхильно настроїли до нього частину товаришів, зустрічали його обидливими окликами, а навіть раз викликали підступно з помешкання та чинно зневажили. Тоді він найшов духову піддержку в свого о. катехита та в о. д-ра Й. Маркевича, ЧСВВ, з яким вів живу переписку.

Боже Провидіння вжило цього досвіду, щоб він побачив злобу світу й оглянувся за іншим довкіллям, де міг би краще плекати любов до правди. Вибір упав на Йосафатових друзів – ОО. Василіян. «Так, так – заохочував, його в тому замірі директор гімназії, Сабат – ви там будете найкраще почуватись, найкраще розвинете свою ідейну працю»... Так і сталось. Як учень 6-тої кляси вступає Степан до василіянського новіціяту в Крехові 12 лютого 1926, по шістьох місяцях отримує чернечу рясу, прибирає чернече ім’я Роман та складає свої обіти 4 X 1927.

Як чернець докінчив свої студії: гімназію в Лаврові, філософію в Добромилі, богослов’я в Кристинополі та Жовкві. Чернечу професію зложив в Кристинополі в день Стрітення 1933, в ювілейному році 1900-ліття Відкуплення, та прийняв священичі свячення з рук Преосв. Йосафата в Жовкві, 13 серпня того ж року.

В часі студій о. Роман познайомився добре зо скарбами манастирських бібліотек та призбирав собі споро матеріялу головно з рукописних пам’яток. Від 1934 перебував у Львові, як архівар василіянської бібліотеки. «О. Роман Лукань ЧСВВ, що помер так ненадійно, у молодому віці, серед живих наукових праць і плянів, залишає по собі пам’ять визначного робітника на полі української науки в Галичині. Історія Церкви, історія друкарства і преси, бібліографія і бібліофільство – це ділянки, в які він дав різнородні праці і причинки – незакінчені з причини передчасної смерти» – пише Ів. Крип’якевич («Краківські Вісті» ч. 274), подаючи опис наукової діяльности покійного.

На першому місці він досліджував історію василіянського Чину. Приготовляв широкий опис усіх манастирів василіянської провінції, частину видав друком у передвоєнних часописах. Зокрема приготовив матеріял з історії василіянських шкіл (в Лаврові, в Бучачі, в Дрогобичі), місійної діяльности, праці василіян у організуванні Марійських Дружин в Україні і в Галичині, про манастирські цвинтарі та взагалі про релігійно-культурну працю. До свого Чину відносився з великою любов’ю відколи переступив манастирський поріг; за поважною працею був зовсім недоступний на впливи світової пустоти.

Збирав матеріяли до культу св. Йосафата й своїми статтями в часописах возвеличував цю постать, особливо в ювілейному минулому році.

Досліджував українське друкарство, зокрема історію манастирських друкарень, та цікавився особою першого львівського друкаря Івана Федоровича, що був похоронений під церквою св. Онуфрія у Львові.

Весною 1941 з його ініціативи й головно його заходами зорганізовано виставу галицької преси. Він сам доставив частину експонатів, уладив окремий відділ католицької преси, та в ряді фейлєтонів подав цінний опис нашої преси в «Львівських вістях» який довів до 1880 років.

Буди це людина великої ерудиції; невсипущої та витривалої праці, відважний оборонець історичної істини, незвичайно услужний і приязний, чи то в cправах наукових, товариських чи душпастирських, для своїх і чужих, для молоді і старших. «При своїх наукових заняттях не занедбував Покійний своїх душпастирських обов’язків. Був прекрасним сповідником і організатором Марійських Дружин. Своєю поведінкою та своєю ангельською добротою приєднав до катол. Церкви не одну людину. Зокрема великим довірям і любовю тішився він посеред братів нез’єдинених» («Рідна Земля» ч. 49). Ревно поширював набожність до Хр. Серця та посвяту родин (інтронізацію), мав спочутливе серце для бідних, хворих і душ з чистилища. Любив свої рідне, студіював та знав рідну мову й вельми дбав про правильність у письмі слові й наголосі.

В неділю 28 XI м. р. в празник св. Йосафата зазнав важкого побиття від авта й того вечора помер на клініці у Львові, прийнявши св. Тайни та пожертвувавши Богу свої терпіння. Саме в той день ми читали в пресі його останню статтю п. з.: «Життєписи св. Йосафата в XVІІ-ому віці».

Спільна могила отців Теодосія Коструби і Романа Луканя на 64-му полі Личаківського цвинтаря

Історія вчителькою життя. Покійні о. Теодосій і о. Роман на основі дослідів над нашим минулим дійшли до однакових висновків, що до шляху, яким іти нам, щоб не пропасти. Цими висновками, що сталися гаслом усього їхнього життя й усьої праці – це ті правди: що москвофільство на полі релігійнім і обрядовім вело нас завжди й веде раніше, чи пізніше до схизми, або до втрати вартісних одиниць на користь латинського обряду... Заборолом проти цього був св. Йосафат зо своєю розумною засадою: «позичити вогню, якщо брак свого». А природним переємником цієї засади – це василіянський Чин, з якого св. Йосафат вийшов. Звідсіль у обидвох покійників велика любов до св. Йосафата й василіянського Чину, звідсіль їхнє гасло: Sentire cum Ordine, працювати в дусі Чину.


Напис на могилі: «Тут спочивають Теодосій Коструба, ієромонах, літ 37, †1943, Роман Лукань, ієромонах, літ 36, †1943. Вічна їм пам’ять»

Велике й благословенне значення для нас має василіянський Чин ще й тому, що різьбить лицарські характери з нашої молоді та дає їй розвивати апостольську та наукову діяльність. Ми закінчили ювілейний рік беатифікації св. Йосафата. Почин до відсвяткування цього ювілею піддав о. Теодосій, що мріяв теж про окремий Ювілейний Збірник. Він помер, але збірник, у виді скромного Календаря вспів появитись. Другий почитатель Святого, о. Роман, звеличивши цей ювілей – відійшов у краще життя при кінці ювілейного року.

О. Роман у посмертній згадці про о. Теодосія писав: «В покійному прощаємо людину не тільки глибокої історичної науки і знання, але теж благородного серця та широких товариських зв’язків». Ті слова відносим до обидвох незабутніх покійників.

 Календар «Місіонаря» на 1944 р., Жовква 1943, с. 107-110



Крехів, 1927 р. Період новіціяту Романа Луканя. Сидять: зліва-направо 1-й – о. Полікарп Панчишин, соцій магістра новиків, 2-й – о. Ігнатій Тисовський, духівник новіціяту, 3-й – о. Микола Лиско, ігумен монастиря і магістр новіціяту, 4-й – о. Лазар Березовський, 5-й – о. Софроній Соколовський, 6-й – о. Йосиф Загвійський.  


Лаврів, 23.07.1929. Брати-філософи з Добромиля та Лаврівські брати-гуманісти з отцями. Сидять зліва-направо: 6-й о. Модест Пелех, ігумен Лаврівський, 7-й – о. Мелетій Лончина. Бр. Маркіян Когут – 2-й зліва на колінах.

Добромиль, 1930 р. Сидять зліва-направо: 1-й – о. Йосафат Лабай, ігумен Добромильський, 2-й – о. Микола Дудаш, 3-й – о. Северіян Бараник (Блаженний), 4-й – п. Осип Назарук, редактор «Нової Зорі», 5-й – о. Теодосій Галущинський, 6-й – о. Лазар Березовський, 7-й – о. Мелетій Лончина, 8-й – о. Пасив Шевага. Бр. Маркіян Когут стоїть в 2-му ряді 1-й зліва.


Добромиль, 1930 р. О. Степан Решетило, ЧСВВ зі студентами філософії.

Добромиль, 1930 р. Спільна світлина Добромильських братів-філософів та Лаврівських братів-схоластиків


Добромиль, 1931 р. Сидять зліва-направо: 1-й – о. Пасив Шевага, 3-й – о. Мелетій Лончина, 4-й – о. Веніамин Муциковський, ігумен Буківського монастиря, 6-й – о. Януарій Коциловський, 7- й – о. Корнилій Войтович, 8-й – о. Йосафат Лабай, ігумен Добромильський, 9-й – о. Йосиф Загвійський. Бр. Маркіян Когут – стоїть 5-й зліва-направо в 1-му ряді біля бр. Романа Луканя.


Добромиль, 1931 р. Сидять зліва-направо: 1-й – о. Йосиф Чепіль, ігумен Перемишльський, 2-й – о. Мелетій Лончина, 5-й – о. Веніамин Муциковський, ігумен Буківського монастиря, 7-й – о. Амвросій Мушкевич.

В саду Львівського Святоонуфріївського монастиря, 6.05.1932 р. Ченці монастиря та гості. Сидять зліва-направо: 1-й – о. Митрофан Гринькевич, 2-й – о. Іриней Готра, секретар та прокуратор (економ) Провінції, 3-й – о. Северіян Бараник, ігумен Дрогобицький (Блаженний), 4-й – о. Степан Решетило, Протоігумен Провінції, 5-й – о. Микола Землинський, сотрудник пароха в с. Старий Яричів б. Львова, 7-й – о. Йосиф Лучинський, ігумен Львівського монастиря, 8-й – о. Павло Теодорович,  магістр Крехівського новіціяту. Стоять зліва-направо: 1-й – бр. Павло Плетенецький, 2-й – бр. Євстахій Небіщанський, 3-й – о. Яким Сеньківський (Блаженний), 4-й – бр. Роман Лукань, 5-й – бр. Теоктист Дувірак.

Провінційна візитація в Кристинополі, 1932 р. Сидять зліва-направо: 1-й – бр. Артемій Федашко, 2-й – о. Матей Шипітка, 3-й – о. Полікарп Панчишин, 4-й – о. Іриней Готра, провінційний секретар і прокуратор (економ) Провінції, 5-й – о. Степан Решетило, Протоігумен Галицької Провінції Найсвятішого Спасителя оо. Василіян, 6-й – о. Йосиф Загвійський, 7-й – о. Ігнатій Луб, 8-й – о. Аристарх Кацалай, 9-й – бр. студент – Анатолій Байрак. Бр. Маркіян Когут – 3-й справа наліво в 1-му ряді.


Кристинопіль, 1932. Знимка з нагоди відвідин о. Гліба Кінаха, магістра василіянського новіціяту в Мукачеві (Закарпаття) – сидить в центрі. Біля о. Кінаха праворуч – о. Павло Демчук, духівник студентів. Бр. Маркіян Когут стоїть 3-й від ліва в останньому ряді.


Кристинопіль, 1932/1933 р. З нагоди відвідин владики Йосафата Коциловського, ЧСВВ (Блаженний). Бр. Маркіян Когут – стоїть ліворуч від бр. Романа Луканя.

Світлина з нагоди священичих свячень. Жовква, 13.08.1933 р. Стоять зліва-направо в першому ряді: 1-й – о. Роман Лукань, 2-й – о. Ігнатій Недільський, 3-й – о. Анатоль Байрак, 4-й – о. Мелетій Камінський, 5-й – о. Віталій Байрак (Блаженний), 6-й – о. Маркіян Когут; у другому ряді: 1-й – о. Йов Станканинець (з Провінції св. Миколая на Закарпатті), 2-й – о. Севастіян Шевчук (з Канадійської Провінції), 3-й – о. Марко Дирда, 4-й – о. Виссаріон Бородайко, 5-й – о. Порфирій Сивак.


Світлина з нагоди священичих свячень. Жовква, 13.08.1933. Сидять зліва направо: 1-й – о. Порфирій Луцик, Крехівський ігумен, 2-й – о. Степан Решетило, Протоігумен, 3-й – владика-святитель Йосафат Коциловський, ЧСВВ, єпископ Перемишльський (Блаженний), 4-й – о. Віталій Градюк, ігумен Жовківський, 5-й – о. Микола Грицеляк, канцлер вл. Й. Коциловського; стоять в першому ряді: 1-й – о. Анатолій Байрак, 2-й – о. Марко Дирда, 3-й – о. Виссаріон Бородайко, 4-й  - о. Севастіян Шевчук (з Канадійської Провінції), 5-й – о. Віталій Байрак (Блаженний), 6-й – о. Ігнатій Недільський, 7-й – о. Мелетій Камінський; у другому ряді: 1-й – о. Йов Станканинець (з Провінції св. Миколая на Закарпатті), 2-й – о. Маркіян Когут, 3-й – о. Роман Лукань, 4-й – о. Порфирій Сивак.


Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар