РІЗДВЯНИЙ ДАРУНОК КИЯНАМ ВІД ОТЦІВ ВАСИЛІЯН

У суботу, 30 січня 2010 року, кияни і гості столиці змогли побачити різдвяну виставу «Оскар і рожева пані» за однойменною повістю Е.Е. Шмітта у виконанні братів василіян з Брюховицької семінарії. Вистава відбулася у культурно-мистецькому центрі Національного Університету «Києво-Могилянська Академія».

Вистава «Оскар і Рожева пані» ‐це не звичайна релігійна п’єса, це історія десятирічної дитини, якій довелося пережити миті розпачу, зневіри в онкологічній лікарні, і віднайти пломінь надії у своїх відвертих листах до Бога. Усього 14 листів – довжиною в життя і смерть – які здатні з дитячою усмішкою, безпосередністю та водночас безкомпромісністю розповісти про найбільшу таємницю – Життя, втілене в Різдві Христа.

Історію про Оскара написав один із найпопулярніших французьких авторів – Ерік Емануель Шмітт. Повість протягом останніх десяти років перекладена більшістю європейських мов, а у 2009 році була екранізована французькими кіномитцями. При цьому, «Оскар і Рожева пані» залишається однією з найулюбленіших вистав на сценах європейських театрів.

Брати в образах героїв вистави уміло промовляли до глядачів не лише через акторську майстерність, а головно через мову чистого люблячого серця і невидиму поставу міцного духа. І промовляючи у такий спосіб, зуміли досягнути до наших сердець і видобути звідти потаємний глибинний поклад – любов до Бога, любов один до одного через Бога; допомогли нам відновити розуміння великого дару Господнього – нашого життя на землі, як єдиної обмеженої часом можливості підготуватися до зустрічі з Творцем аби перейти у життя вічне.

Відчувалося як упродовж всього дійства через заповнену прохолодну залу Культурно-мистецького центру Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» із аудиторією близько 400 глядачів теплими хвилями почергово перекочувався сміх і тихий смуток: радість і біль зливалися воєдино у великому бажанні розуміти серце враженого хворобою кволого малого хлопчика, котрий до кінця вистави стає для нас мужнім мудрим вчителем.

Після закінчення дійства один глядач-киянин поділився таким своїм спостереженням: виглядало, що жоден із глядачів не залишився байдужим. Як то так, що люди заходили до зали такі розрізненні своїми думками, вантажем проблем, очікуваннями, а за якісь 120 хвилин виходили вже такі просвітлені і рідні між собою, об’єднані чимось дуже важливим; не соромилися дивитися один одному у ще вологі від сліз очі і щиро посміхатися, ділячись своєю відзнайденою радістю. Де-не-де стояли молоді чоловіки в чорних габітах із білими комірцями і лагідно посміхаючись спілкувалися з людьми… Їх було лише декілька та миру і світла, що вони випромінювали ставало всім.

Вже другий рік поспіль ченці Василіяни дарують киянам у час Різдва Христового свої чудесні вистави і спів коляди. Ми приймаємо ці подарунки з великою подякою, зберігаючи їх у серці до нового року.

Лист подяка братям із Брюхович