о. Василій Ковбич, ЧСВВ
Протоархимандрит

Вступ

Твори Св. Василія Великого сильно вплинули на розвиток богословської думки та духовності, як на сході так і на заході. Можемо з певністю твердити, що кожна віруюча людина сприймає його науку немов потік живої води, яка випливає з добре знаного усім джерела і закликає повернутись до того ж джерела – тобто до Святого Письма. Тому християнські читачі від початку до сьогоднішніх часів відчувають актуальність творів Патріярха східного чернецтва. Його твори викликали особливу увагу багатьох науковців, богословів, патрологів, як також монахів, монахинь і вірних у загальному.

Вагомість, чи радше центральність Святого Письма у творах Св. Василія, якщо не висвітлена, то принаймні натякнута в усіх василіологічних творах. Висвітленням питань вагомості Божого Слова у творах Св. Василія займалися у своїх дослідженнях багато авторів, хоч помічаємо брак таких творів, які б були повністю присвячені цій темі. Ґрунтовне значення мають ті напрацювання, які висвітлюють навчання святого Отця нашого про те, що Святі Писання є натхнені Святим Духом, бо являється причиною його ставлення до Божого Слова. На підставі різних досліджень не важко визнати, що він був визначним знавцем і надзвичайно вірним Божому Слову. Після ІІ Ватиканського Собору ця прикмета нашого святого неначе стає помітніша в багатьох авторах.

На підставі василіянських творів і василіологічних напрацьовань, вважаю за непотрібне запитувати „чи” і „скільки” Святе Письмо вагоме у творах Св. Василія, або доказувати, „що” він жив Божим Словом і ним постійно користувався в усіх своїх творах. Про це переконаний кожен, хто читав його навчання і правила, а науковці, які вглиблювалися в цій характерній рисі василієвих творів, зі своєї сторони це добре висвітлили. В цій короткій праці я радше намагатимуся показати як Св. Василій це робить у деяких вибраних текстах, з метою витягнути деякі відповіді на запитання: „як нам, василіянам і василіянкам, те саме робити сьогодні?”.

1. Святе Письмо в житті Св. Василія Великого

Помічаємо чотири різні періоди відношення Св. Василія до богонатхненного Письма:

1) Дитячий і молодечий вік у сім’ї, про який він сам у своїй бесіді Про Божий суд свідчить, що від батьків з дитинства вчився Святого Письма, яке дало йому пізнання правди.

2) Віддалення з Св. Письма під час студій в Афінах. Це правда, що він зі своїм другом Григорієм Назіянським в цьому періоді лише знали „дві дороги: до церкви й до школи”, але в дійсності не мали достатньо часу і загальне оточення та середовище, правдоподібно, читанню Св. Письма не сприяли. Також студії, ведені майже виключно поганськими вчителями, передбачали вивчання творів Платона, Аристотеля та інших грецьких класиків та філософів. Повернувшись додому, він ще залишився віддалений від Божого Світла, хоч воно, напевно, в доброму стані приховувалося десь в глибині його серця. В Кесарії викладав риторику, яка – дедуктивно кажучи – складалася з аналізу й коментару поганських грецьких ораторів. Але цей період довго не тривав. На підставі решти його життя і діяльності також важко вірити, що Василій був цілковито задоволений цими заняттями, хоч освіта і досвіт тут здобуті відіграли дуже цінну роль до кінця його життя.

3) Період навернення, який розпочинається біля 357 року. Сам Василій у своєму 223 Листі визнає момент, коли світло євангельської правди пробудило його з „глибокого сну”, тобто поганської мудрості і світських занять та звичаїв. Зерно Божого Слова давно посіяне в його дитячому серці, тепер зійшло на добрій землі і дало йому зріле „пізнання правди”.

4) Період інтенсивного вивчання та вглиблення у дух Святого Письма. Тут Св. Василій здобув справжнє розуміння Божої правди, людської і християнської зрілості. Він збагнув, що кожне Слово, яке виходить з уст Божих, треба виконувати. Вишколений, розумний та спостережливий, Св. Василій збагнув одночасно, що пізнану правду треба передати Божому людові. Це триває аж до його смерти – 1 січня 379 р.

2. Свідчення і постанова самого Св. Василія

Знання Божої волі у Святих Писаннях провадило і просвічувало Св. Отця нашого Василія від 357 до кінця його життя та в усіх його повчаннях і відповідях у проводі питаючих вірних. Він був глибоко захоплений богонатхненними книгами і в них добачав єдине правило, що може провадити життя в усіх обставинах. Василієве богослов’я і духовність розвиваються в наслідок його глибокого знання і досконалого дотримання Святих Писань.

Але щоб краще збагнути його поведінку і твори, треба послухати, що він сам свідчить про Святе Письмо, про свій досвід і постанову.

«З доброти і чоловіколюб’я доброго Бога, ласкою Господа нашого Ісуса Христа, діянням Святого Духа я устерігся від блудів поганства і з роду виховали мене християнські родичі; від дитинства я вчився від них Святого Письма; воно дало мені пізнання правди».

«Усе Святе Письмо є богонатхненне й корисне. Передане Святим Духом на те, щоб ми, люди, кожний і всі разом, наче в загальній лікарні для душ, могли вибирати лік відповідно до власної потреби».

«Усе без винятку треба перестерігати, що Господь передав через Євангеліє й апостолів».

«Моїм обов’язком є передати вам по Божій волі те, чого я навчився з Божої волі з богонатхненного Письма для спільного добра. Мушу дотримуватися Святого Письма».

«Усякий висказ або річ треба ствердити свідоцтвом богонатхненного Письма для повного утвердження добрих, а засоромлення злих».

Ці вище наведені слова повністю справджуються в усіх творах святого нашого Отця. Наприклад, його твір Моральні Правила (Етика) «складається з 1500 цитат Св. Письма, взятих з Нового Завіту».

3. Як Св. Василій користувався Св. Письмом (василіянська герменевтика)?

Тема цієї праці вимагає насамперед, щоб ми уточнили, від чого Св. Василій розпочинає, тобто, що займає перше місце в його житті та в повчаннях. Він обґрунтовував власні думки Святим Письмом, чи достосовував свої переконання до Святого Письма? Шукав у Святому Письмі відповіді на різні питання, чи намагався мислити згідно з Божою волею, яка виявлена у Святих Писаннях? Без чіткої відповіді на ці, та інші питання, неможливо правильно розуміти те, що справді Святе Письмо представляє в житті та в творах Св. Василія Великого.

Вважаю, що у відповідь на ці питання, треба на першому місці підкреслити те, що є справді фундаментальним у житті та в творах нашого Святого: він ставився до Святого Письма з глибокою й непохитною вірою. Помітно, що в наслідок цього, Св. Василій з великою пошаною і страхом Божим та повним переконанням, висловлюється про Святе Письмо такими термінами: «святі писання», «божественне Писання», «слово Боже», «голос Божий», окрім інших аналогічних назв і висловів. Для нього назва Святого Письма вміщає назву самого Бога або Господа Нашого Ісуса Христа.

Порівнюючи Св. Василія В. з іншими авторами, як наприклад з Пахомієм то видно, як цей у більшості вживає Св. Письмо, тобто він цитував його на потвердження своїх думок; так само поступить пізніше більшість монаших законодавців і духовних письменників. Для Василія, однак, Св. Письмо не є вичитуванням його власних думок; воно в нього посідає нормативну й закономірну функцію. У своїх творах Василій скрізь намагається так вслухуватися у Св. Письмо, щоб воно йому в усьому диктувало норми поведінки.

Для того, щоб правильно розуміти навчання святого Отця нашого, необхідно постійно пам’ятати про такий принцип: не має різниці між Божою волею і написаним Божим Словом. Для Святого нашого Отця найвищим правилом є Божі Заповіді. Отож виконати Божу волю і в усьому подобатися Богові є його постійним зусиллям, як у власному житті так і в повчаннях. В наслідок цього, даючи відповіді на різні питання учнів і вірних, Св. Василій прямо відповідає Святим Письмом. Він не розпочинає від власних знань чи думок, щоб потім обґрунтовувати свою відповідь цитатами зі Святого Письма. Навпаки, він постійно намагається видобувати відповідь або повчання з Божого Слова. Він «богомислить», тобто, мислить по Божому.

Митрополит Андрей Шептицький підкреслює, що «Св. Василій так уживав Св. Письма, так уміє вискази Його приміняти до життя, так ними орудує, так одні другим пояснює, так їх подає слухачам, що неначе нічого свого не додає, неначе його наука – це лиш наука Св. Письма. Він тільки її порядкує, зіставляє, пригадує, а сам неначе усувається. Усе його завдання: Св. Письмо наблизити до нас, навчити нас черпати з нього та просвічувати нас його світлом».

Говорячи про певний „біблицизм” зі сторони Св. Василія, не можна нехтувати ще однією важливою рисою його герменевтики: він це робить як високо освічена людина і студії здобуті в Афінах не пішли намарно. Він зумів поєднати наукову-філософську методологію, термінологію і навіть певним змістом поганської науки з педагогією необхідною для передання біблійно-євангельської благовісті для людини з його суспільного середовища. Св. Василій, за прикладом Христа, Святих Апостолів і Євангелистів, Св. Ап. Павла, був чутливий до своїх слухачів і адресатів писаних повчань. Він користувався засобами риторики і всієї здобутої освіти, щоб передати зміст Божого слова. Тексти його творів, зокрема Моральних правил (Етики) пересякнуті цитатами зі Св. Письма, але він не робить це лиш тому, що даний текст йому особисто подобається, але тому, що він кожний текст добре розумів і сприймав як досконалий християнин і одночасно як справжній науковець. Св. Василій також приписав те, що сам робив: старатися сприймати Боже Слово не буквально, і не лише з власним розумінням, але намагатись збагнути незрозуміле Слово Св. Письма іншим словом, як також шукати розуміння під відповідним проводом. З огляду на це все, досить важко приписати Св. Василієві „біблицизм” у повному – а ще важче у негативному – значенні цього слова. Бачимо в ньому „Настоятеля”, який насамперед боїться наказувати щось, що не є згідне з Божою волею, яка написана у Святому Письмі. Він був радикальний, а не „радикаліст” – радикальний настільки, наскільки радикальним є саме Святе Письмо. Вважаю, що ці висновки належать до методологічного підходу для осягнення правильного розуміння творів Св. Василія.

4. ДЕЯКІ ВИСНОВКИ: прикмети тих, хто живе згідно з правилами та вченням Св. Василія:

4.1 Прикмети християнина (МОНАХА І МОНАХИНІ ВКЛЮЧНО), який живе згідно з правилами та вченням Св. Василія:

Має особливе замилування до Божого Слова, в якому, під відповідним проводом, має пізнання правди – а це правда про Бога і про себе.

Постійно й уважно слухає і старається радикально виконувати Боже Слово: Намагається усіма силами виконати Божу волю в будь-яких обставинах життя; постійно удосконалює себе, переображується у Господі, обожествлюється. Робить це бо переконаний, що нема кращого гуманізму, і нема кращого способу стати досконалою людиною ніж уподібнюватися до Ісуса Христа.

Робить особливе зусилля, щоб передати Боже Слово іншим, допомогти їм пізнати правду, отже не „приватизує” ані не „монополізує” пізнання правди.

Намагається в усьому і постійно подобатися Богові.

Радісний, щасливий і вільний, бо поєднаний з Богом і до нічого ані до нікого, ще менше до себе не прив’язаний. Постійно вдячний Богові і ближньому.

Має непохитну віру в Бога.

Любить Бога понад усе і, з любові до Бога, намагається любити ближнього за прикладом Ісуса Христа.

Постійно пам’ятає про Бога – найбільшого доброчинця.

Зростає в усіх чеснотах.

Здатний до співжиття і співпраці, з усіма намагається жити в мирі, злагоді та любові.

Готовий до будь-якої жертви задля спільного добра.

Готовий мужньо подолати не лише труднощі, які стосуються його, але здатний помогти ближньому в подоланні труднощів.

Плекає цінності й сповняє обов’язки притаманні власному стані життя.

4.2 Специфічні прикмети МИРЯН, що живуть згідно з правилами і навчанням Св. Василія Великого:

Передання Божого Слова і християнського виховання своїм дітям.

Батьки є першими виховниками дитини, а не школа чи Церква.

4.3 Специфічні прикмети МОНАХА І МОНАХИНІ, що живуть згідно з правилами і навчанням Св. Василія Великого:

Намагаються якнайкраще жити євангельськими радами (обітами).

Рішучо виконують обов’язки приписані „практично” чернечим правопорядком, послух настоятелеві/настоятельці включно, з певністю, що Божі повеління набагато вимогливіші.

У їхній праці або місії, зокрема в навчальній, усе виконується згідно з Божим Словом, а їхні релігійно-духовні повчання просякнуті Святим Письмом в дусі церковного навчання.