Роль богопосвячених осіб в Церкві

«Світ думає, що монахи не корисний рід. Але даремно вони так думають. Вони не знають, що монах – молитвенник за увесь світ; вони не бачать його молитов і не знають, як милостиво Господь приймає їх[...]Завдяки монахам на землі ніколи не припиняється молитва, і в цьому – користь усього світу, бо світ стоїть молитвою; а коли послабне молитва, тоді світ загине».

Преподобний Силуан Афонський

Напевно всім доводилось зустрічатися з людьми, які не знають, хто такий монах чи монахиня. У світі, в якому ми живемо, поширена думка, що монах – це просто особа, замкнена у мурах, яка відмовляється від усього, що радісне і вигідне; що у монастир ідуть особи, розчаровані життям чи душевно хворі. А протестанти та свідки Єгови взагалі вважають монаше життя абсурдом, чимось неможливим. Але, здебільшого, побутує і така  думка, що монахи – це святі або дивні люди. Це стереотипне сприйняття богопосвячених осіб світом. Насправді монашество – дуже давнє явище. Відколи людина після гріхопадіння втратила Бога, відтоді не перестає Його прагнути. І чернецтво – один із шляхів цього пошуку.

Чернече життя можна визначити словами Святих Отців як «життя у Христі, із Христом і заради Христа». Це в усьому наслідування Христа. На початку своєї місійної праці Христос проповідує Царство Боже і закликає до покаяння: «Сповнився час, і Царство Боже близько – покайтеся і вірте в Євангелію» (Мр. 1, 15). Після цього Ісус кличе дванадцять апостолів для того, щоб вони «перебували з Ним», щоб пізнали його спосіб життя. Христос таким чином запрошує своїх перших вибраних учнів-апостолів, щоб ті залишили все: сім’ю, родину, працю, свої попередні заняття. І апостоли пішли за Христом «…покинули все […]» (Мт.19, 27). Так само і монахи – це ті, які «вийшли зі світу» та відповіли на вимоги, які ставить Христос до кожного, хто хоче бути Його послідовником: зректися самого себе, взяти хрест свій і  йти за ним ( пор. Мт. 19, 21).

Багато хто з богословів називає чернецтво серцем Церкви. Деякі називають легенями Церкви (виходячи з того, що молитва – це дихання душі). Наприклад, Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, говорить, що: «Монашество – це легені Церкви, які дихають всюди Духом Святим, без яких ми не зможемо ні жити, ні рухатися вперед» (Зі звернення Блаженнішого Святослава до представників Патріаршої Комісії УГКЦ у справах монашества та із настоятелями і натоятельками греко-католицьких монаших Чинів та Згромаджень, Львів, 2012). Чернецтво займає важливе місце у Церкві і є даром, бо вселенський характер присутності у світі богопосвяченого життя та євангельська природа його свідчення доводять, що воно не є чимось ізольованим, а є реальністю життя всієї Церкви. Це означає, що присутнє в Церкві від самого початку монашество ніколи не зникне, бо воно становить її внутрішню сутність. З цього випливає низка завдань, які мають перед собою ті, які обрали шлях цілковитої посвяти Богові. Відповісти на поклик Господа, а ним не жити щодень – мало для осягнення спасіння. Ченці насамперед покликані проповідувати слово Боже, жити ним, ділитись ним, перебувати у молитві (особистій та спільній з Євхаристією в центрі) й творити діла милосердя і справедливості, опираючись на Євангельські ради убогості, чистоти та послуху, які склали та обіцяли виконувати, провадити життя на зразок Христа і в цій простоті стати іконою Божої присутності у світі,прикладом та свідченням, як у Церкві, так і поза нею. Ченці мають бути відкритими для потреб Церкви та народу, здатними відповісти на виклики цього світу, пізнаючи  та змінюючи його на краще, бути «світлом світу» (пор. Мт 5,13-16), а найголовніше –  служити вірно та гідно Тому, кому посвятились. Свідчити своїм прикладом для інших, даючи духовну поживу сучасній людині: «Показувати живий приклад, який би притягав людей до монастирів. Бо найгірший осуд для нас, коли молоді люди кажуть: «Та вони такі самі, як ми». Монахи не можуть бути такими самими, як всі інші – бо монахи мають бути настільки кращими, щоби світська молодь не сміла себе до них прирівняти чи злегковажити їхнім прикладом. Бо інакше наше майбутнє під знаком питання» - говорить Любомир Гузар (із фільму «Сіль», 2011).

Отож, монашество відіграє важливу роль у Церкві. Безперечно, що роль мирян також дуже важлива, однак Церква, люди й світ очікують від монашества того живого прикладу наслідування Христа та прикладу живої віри. Тому саме воно є вирішальним чинником місії Церкви, бо виражає найглибшу сутність християнського покликання і є спасенною спонукою до ще більшої вірності Євангелії.

Не думаю, що сучасну людину треба переконувати у важливості існування монастирів. Завжди будуть люди, які не розумітимуть сенсу та важливості монашества. Ісус, говорячи про скопців, що оскопили себе задля Царства Небесного (Мт 19, 11-12), також був цілком свідомий того, що не всі зрозуміють ці слова, а тільки ті, кому дано. І Він не намагався переконати всіх у важливості такого вибору. Тому не потрібно комусь щось доказувати, бо Бог кличе того, кого хоче і незалежно від того, чи це подобається комусь із людей і чи вони це розуміють, чи ні. Господь активно діє по-різному під час кожної події в історії як передбачливий керівник людських справ (Пс. 48, 7; 2 Хр. 20,37; Дан. 5, 5-6). Бог з особливою увагою наділяє Своєю присутністю тих, хто закликає Його ім’я, хто заступається за інших, хто любить Його, хто звертається з проханням і щиро молиться про прощення (пор. Пс. 45:1). Найвищою мірою Він представлений в особі Свого Сина, Господа Ісуса Христа (пор. Кол. 2, 19), і чудесним способом перебуває у своїй Церкві, що охоплює всю землю, яку не переможуть сили пекла.

д. Теодор Дутчак, ЧСВВ

"Господь і я", №18

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар