Погляд Церкви на корупцію

У житті будь-якого суспільства існують певні явища, які в тій чи іншій мірі несуть у собі небезпеку для його нормального функціювання та розвитку. У ряді цих проблем одне із центральних місць займає явище корупції.

Цим терміном окреслюють підкупність і продажність серед державних, політичних і громадських діячів, а також урядовців і службовців державного апарату з метою особистого збагачення чи інших прагматичних цілей. Однак, ця коротка дефініція не здатна змалювати масштабності закорінення цієї хвороби у повсякденному житті суспільства. Нею тотально просякнуті сфери державної і судочинної влади, сфери освіти і медицини та інші сектори людського існування на всіх своїх рівнях і розгалуженнях. Це явище набуло глобального характеру, воно глибоко вмонтоване в людське повсякденне життя.

Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes вчить, що одним із важливих завдань Церкви є місія морального оцінювання тих справ, які мають відношення до основних прав особи і спасіння душ (1, 76). І так як вже було сказано, що корупція несе за собою руйнівні наслідки для життя цілого суспільства, то Церква не може не дати належну оцінку цій суспільній ваді.

Катехизм УГКЦ Христос - наша Пасха, вчить нас, що «корупція – суспільно небезпечне явище, а з християнського погляду – гріх. Влада, якій притаманний цей порок, втрачає своє призначення, перестає бути представником і захисником громадян, перетворюючись у загрозу для них» (2, 967). Як бачимо, корумпована влада йде врозріз із ідеалом автентичного завдання будь-якої влади. Митрополит Андрей Шептицький у своїй праці Як будувати Рідну Хату  вказує нам на головні завдання, які лежать перед керівною владою. Він пише, що (цитата мовою оригіналу) «керівна влада має за мету служити публичному добру, зберігати й боронити природної і правильної свободи громадян, родин і всіх стоваришень […], які відповідають потребам людині і її свободі […]. Для збереження природної та правильної свободи громадян керівна влада встановлює справедливі закони, непротивні Божому праву і загальному добру, та безстороннє та незалежне судівництво, яке пристосовує загальні закони до поодиноких випадків і розмежовує взаємні права й обов’язки громадян» (3, 9).

"Кожен громадянин має обов’язок співпрацювати разом із цивільною владою для добра суспільства в дусі правди, справедливості, солідарності і любові"

Тільки та влада є справді від Бога, для якої пріоритетом є загальне добро ввірених під її компетенцію людей. Це знаходимо в третьому розділі Катехизму Католицької Церкви під назвою Життя у Христі. Там йдеться про те, що підвладні повинні вважати своїх керівників представниками Бога, який настановив їх слугами своїх дарів. Кожен громадянин має обов’язок співпрацювати разом із цивільною владою для добра суспільства в дусі правди, справедливості, солідарності і любові. Однак у випадку, коли вимоги цивільної влади суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини або вченню Євангелії, тоді сумління громадянина зобов’язує не виконувати цих приписів (4, 1901-1904). Різноманітні зловживання зі сторони влади, які наносять шкоди суспільству, є достатньою причиною для прояву недовіри зі сторони громадян.

Однак, доволі часто, на цю проблему дивляться односторонньо. Вже цитований нами Катехизм УГКЦ Христос – наша Пасха вчить, що «рівень корупції є суспільним показником морального стану суспільства в цілому та кожної окремої особи як члена суспільства. Корупційну дію вчиняють як ті, що вимагають хабаря та приймають його, так і ті, що пропонують хабар і дають його» (2, 966). Цей пункт з Катехизму УГКЦвказує нам на один доволі важливий нюанс. Склалася така думка, що корупціонерами є лише представники влади, які виступають у ролі приймачів різноманітних хабарів, послуг, подарунків тощо. Однак, рівночасно корупціонерами є ті громадяни, які проявляють ініціативу у здійсненні корупційної дії. Тому явище корупції є явищем двостороннім, тобто таким, яке чинить винуватими обидві сторони цього акту. Цю правду Церква завжди  доносить до своїх вірних.

"Просякнуте корупцією суспільство є байдужим до долі окремої людини"

Папа Франциск, розуміючи актуальність даної проблеми в наш час, неодноразово звертався до цілої Церкви з повчальним словом. Ще будучи архиєпископом міста Буенос-Айрес, він присвятив темі корупції цілу книгу, яка несе промовисту назву «Зцілитися від корупції». У ній знаходимо думку про те, що скорумпована особа не знає ні братерства, ні приязні, для неї існують лише співучасники (5). Цей порок руйнує справжні людські стосунки і все те, що в них є найкраще. Він зачиняє людину у в’язниці власного егоїзму та користолюбства.

Отож, явище корупції набрало сьогодні глобальних масштабів. Його дія відслідковується практично у всіх сферах людського співжиття. За своєю природою це явище є абсолютно деструктивним. Просякнуте корупцією суспільство є байдужим до долі окремої людини. Воно руйнує міжлюдські відносини, перетворюючи їх на виключно споживацькі. Сприймаючи корупційний вчинок як норму врегулювання тієї чи іншої ситуації, затирається відчуття справедливості і чесності, натомість з’являється переконання, що можна отримати все, чого тільки забажаєш. На перший план виноситься власна вигода, якої слід добиватися будь-якою ціною.

"Для Церкви найпершими засобами протидії корупції є проповідь слова і обов’язок молитви"

Тому місія Церкви полягає  саме у тому, щоби належним чином пояснити у чому саме полягає гріховність цього явища, а також, в силу своїх можливостей, робити все, що зможе протидіяти корупційній системі. Для Церкви найпершими такими засобами протидії є проповідь слова і обов’язок молитви. Всі, хто беруть участь в цьому грісі, повинні усвідомити, що зцілення від цього упадку та преображення людського серця можливе тільки через визвольну силу Божественної благодаті та відкритість людини до Бога, який милосердиться над нею. Тому Церква кличе своїх вірних до навернення задля подолання цього зла через витривалу співпрацю з благодаттю Святого Духа, який здатний очистити людське серце і таким чином відновити «лице Землі» (пор. Пс. 104, 30)(5).

Бр. Стефан Дуда, ЧСВВ

Використана література

1.Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Львів: Свічадо 2014.

2. Катехизм УГКЦ  «Христос – наша Пасха», Львів: Свічадо 2012.

3. А. Шептицький, Як будувати Рідну Хату, Львів: Ґердан 2003.

4. Катехизм Католицької Церкви, Львів: Місіонер 2002.

5. Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ про подолання моральної недуги корупції (news.ugcc.ua).

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар