Папа Франциск – про принцип реалізму та виховні стимули: деякі зауваги про «Amoris Laetitia»

«Amoris laetitia» (AL) – «Радість любові». Таку назву отримало післясинодальне Апостольське Напоумлення, яке Вселенський Архиєрей Франциск приготував на основі напрацювань надзивичайної (2014 року) та звичайної (2015 року) Асамблей Синоду Єпископів, що були присвячені темі сім’ї. Зокрема, сьомий розділ під назвою «Зміцнити виховання дітей» розповідає про моральне формування, про цінність покарання, як стимулу, про терпеливий реалізм, статеве виховання, передавання віри та про родинне життя, як виховний контекст.

Вашій увазі пропонуємо огляд, де йдеться про те, як реалістично оцінити виховний процес і його середовище, і про те, чи варто у вихованні вдаватися до заборон.

Отож, правильна поведінка, на думку Папи Франциска, це щось набагато більше, аніж слушне міркування чи чітке розуміння норми поведінки. Святий Отець навіть закликає дорослих пригадати, як часто люди роблять щось усупереч власним переконанням. Особливо це унаочнилося останніми десятиліттями, коли вчинки людей неначе відділилися від їхніх думок і усвідомлень, зумовлені іншим – інтересами особи щодо здобуття певного блага. Саме тому в нинішній ситуації виховний процес вимагає специфічного підходу: «Справжнє моральне виховання базується на тому, аби показати особистості, що правильні вчинки служать саме її благу. Сьогодні дуже часто не має сенсу закликати до будь-чого, що вимагає зусиль і жертовності, якщо ясно не вказати, якого блага в результаті можна досягти» (AL 265).

Цей виховний парадокс, на перший погляд, веде попередню систему формування ціннісних орієнтирів до краху. Проте Папа Франциск звертає нашу увагу на два аспекти, які дозволяють уникнути провалу та трохи інакше підійти до виховного процесу. Ідеться насамперед про те, що вихователь має дотримуватися принципу терплячого реалізму. І, як це не дивно, принципу стимулювальної ролі заборони.

Терплячий реалізм?

Як часто хочеться, аби вихователь «вправив мізки» непосидючому вихованцеві й – о, чудо! – той одразу змінив свою поведінку. Саме такі мрії можна спостерігати, коли точаться суспільні дискусії про якісь соціальні вади чи суспільно-політичні проблеми. Чомусь вважають, що варто лише прочитати суспільству й державі мораль і закликати всіх до чогось прекрасного – аж станеться диво й усі миттєво змінять свою поведінку. Та Папа натякає, що такий підхід у вихованні дитини не матиме жодних позитивних наслідків: «Моральне виховання полягає не в тому, щоби змусити дитину чи підлітка йти на надзвичайні жертви; необхідні зусилля, які не викликатимуть спротиву й не вимагатимуть примусу. Зазвичай вдаються до невеличких кроків, які можна зрозуміти, сприйняти й оцінити – це стосується й розмірів жертви. Якщо вимагати занадто багато, то не досягнеш нічого. Бо щойно дитина звільниться від влади вихователя, вона, найімовірніше, не буде добре поводитися» (AL 271). І вже від себе зауважимо, що так відбуватиметься й у суспільному житті – миттєвих результатів чекати не варто.

"Моральні цінності у всій повноті можуть нести певні люди, які слугують прикладом"

У сфері етичного виховання батьки часто формулюють проблему приблизно так: мовляв, ми зле виховані й чинимо погано, але ж вимагаємо від дітей бути ввічливими та пристойними; як не ми, то хай хоч наші діти… З цього приводу Папа зауважує: «Дитина іноді не сприймає морального формування через свій досвід відкинутості, розчарування, емоційної бідності, негативного образу батьків. На етичні цінності лягає відбиток спотвореного образу батька й матері, а також слабкостей дорослих. Саме тому потрібно допомагати підліткам знаходити аналогії: моральні цінності у всій повноті можуть нести певні люди, які слугують прикладом. […] Оскільки спротив молодих людей тісно пов'язаний із негативним досвідом, треба допомагати їм зцілювати зранений внутрішній світ, щоб досягти розуміння та примирення з людьми й суспільством» (AL 272).

Вище йшлося про реалістичний підхід. З іншого боку, Папа наголошує на терплячості: «Пропонувати цінності треба поступово, вдаючись до різних підходів із урахуванням віку та конкретних можливостей людей, не претендуючи на використання суворих і незмінних методів. Цінні здобутки психології та педагогіки підтверджують, що потрібен поступовий процес зміни поведінки. Не менш важливо стимулювати та скеровувати свободу, оскільки, покинута напризволяще, вона не гарантує зрілості. Стала й реальна свобода обмежена й зумовлена. Це не просто здатність абсолютно спонтанно обирати благо. Не завжди можна слушно розрізнити добровільну дію та вільну дію. [Наприклад, узалежнений від наркотиків] прагне будь-що роздобути їх, але це прагнення зумовлене настільки, що людина просто неспроможна зробити інший вибір. Тому її вчинки добровільні, але не вільні» (AL 273).

Отже, терплячий реалізм вимагає, аби малими кроками вихованець осягнув і навчився керувати власною свободою, виробивши й закріпивши під обов'язковим керівництвом вихователя певні навички.

Заборона як стимул?

І отут виникає один із найважливіших моментів, який також активно обговорюють у виховних середовищах: а як щодо заборони? чи можна виховати вільну людину, якщо привчати її до того, що існують заборони? чи це не насильство над особистістю? Знаємо, що однозначної й універсальної відповіді на ці запитання людство досі не знайшло. Папа Франциск визнає, що вони непрості: «Дуже важливо, щоб дисципліна не спотворювала прагнення, а залишалася стимулом рухатися вперед. Але як поєднати дисципліну та внутрішній динамізм? Як зробити так, щоб дисципліна була конструктивним обмежувачем учинків дитини, а не перепоною, яка затримує її на шляху розвитку? Потрібно вміти балансувати між двома однаково шкідливими крайнощами. Перша – це прагнути перебудувати світ під бажання дитини, яка сприймає себе суб'єктом прав без відповідальності. Друга ж – не дозволяти дитині усвідомити власну гідність, свою виняткову ідентичність і права, мордувати її обов'язками й підкорювати заради досягнення чужих прагнень» (AL 270).

"Дуже важливо, щоб дисципліна не спотворювала прагнення, а залишалася стимулом рухатися вперед"

До заборон, як і до будь-якого іншого дисциплінарного впливу, необхідно ставитися так: дисципліна – не мета, а засіб виховання. І вдаватися до цього засобу треба обережно й дозовано: «Важливо виховувати в дитини й підлітка розуміння того, що недобрі вчинки завжди мають наслідки. Необхідно пробуджувати здатність ставити себе на місце іншого й каятися за вчинки, що призвели до його страждань. Деякі заборони – щодо антисоціальної, агресивної поведінки – можуть певною мірою досягти цієї мети. Якщо процес виховання приносить плоди у вигляді зрілої особистої свободи, то сама дитина почне зі вдячністю визнавати цінність виховання в сім'ї та примириться з вимогами, які висуває процес формування особистості» (AL 268).

"Батькам необов'язково бути безгрішними – потрібно вміти зі смиренням визнавати власні слабкості й намагатися стати кращими. А те, що обов'язково діти мають перейняти у батьків, – це вміння не втрачати у гніві здорового глузду"

Святіший Отець наполегливо радить батькам злагоджено співпрацювати з дітьми, навчаючи їх виправляти наслідки своїх учинків: «Виправлення слугує стимулом, якщо одночасно визнавати й цінувати зусилля дитини, якщо вона бачить, що батьки мають терплячу довіру до неї. Дитина, яку виправляють із любов'ю, відчуває турботу про себе, розуміє свою цінність, усвідомлює, що батьки визнають її потенціал. Батькам необов'язково бути безгрішними – потрібно вміти зі смиренням визнавати власні слабкості й намагатися стати кращими. А те, що обов'язково діти мають перейняти у батьків, – це вміння не втрачати у гніві здорового глузду. Дитину, яка вчинила неправильно, потрібно виправити, але в жодному випадку не ставитися до неї як до ворога або об'єкта для прояву агресії. Дорослі мають розуміти, що певні типи неслухняності зумовлені слабкістю й віковим рівнем розвитку. Тому постійна готовність карати завдає сильної шкоди, оскільки не дозволяє дитині навчитися розрізняти важкість переступів, викликає смуток і дратівливість: "Батьки, не дратуйте дітей ваших" (Еф 6, 4; пор. Кол 3, 2)» (AL 269).

Огляд підготував Роман Желєзний

За матеріалами: КМЦ

 

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар