о. Антоніо Спадаро, ТІ: «Інтернет – це єднальна ланка людського досвіду»

Пропонуємо кілька думок про медіа і християнську віру від о. Антоніо Спадаро, ТІ, які він виголосив 2 березня у Москві, під час круглого столу на тему «Церковне служіння у цифровій епосі». Антоніо Спадаро є теологом, письменником, директором часопису «La Civiltà Cattolica», радником Папи Франциска і автором книги-інтерв'ю з ним.

Мабуть, словом «відносини» можна виразити сенс того погляду на інтернет і цифрову культуру, який запропонував у своїй доповіді о. Спадаро. Почавши з провокаційної фрази «Інтернету не існує», він запропонував слухачам подивитися на глобальну мережу не як на комплекс технологій, а як на частину повсякденної реальності, у якій розвивається наша здатність до створення досвіду.

«Інтернет - не просто з'єднання проводів, модемів і комп'ютерів. Було б неправильно ототожнювати «реальність» і досвід інтернету з технологічною інфраструктурою. Це було б подібно до того, коли назвати, наприклад, чийсь будинок просто «будівлею». Якщо «будівля» це лише архітектурний об'єкт, то «будинок» це стосунки, сім'я, почуття. Так само й інтернет є не лише протягнутим кабелем, але середовищем, яке по-новому дає відповідь на такі древні бажання і цінності, як сама людина. У переліку таких фундаментальних бажань, на які відповідає інтернет, Антоніо Спадаро назвав бажання мати відносини і знання. У подальшому обговоренні, увагу було приділено ще одній важливій властивості нашої людяності  бажанню істини, яке також певною мірою можна задовольни завдяки допомогою інтернету та при правильному його використанні.

Отець Спадаро навів цитату Папи Бенедикта XVI, який писав: «цифрове середовище є не паралельним або чисто віртуальним світом, але частиною повсякденного життя багатьох людей, перш за все молоді».

Дійсно, «цифровий простір не є несправжнім, відчуженим, підробленими або ілюзорним. Він є продовженням нашого повсякденного життєвого простору, який вимагає «відповідальності і відданості істині». А істинність й автентичність стосунків залежить не від технологій, а від того, що відбувається у нашому серці.

Таким чином, інтернет стає сполучною тканиною людського досвіду, де ми отримуємо інформацію, досвід світу, підтримуємо стосунки та виражаємо себе. І якщо віра є невід'ємною частиною нашого життя, то і життя віри стає частиною цифрового середовища.

Глибокий і радикальний зв'язок між технологією і духовністю підкреслює папа Бенедикт XVI в енцикліці Caritas in Veritate: «Технологія це в найглибшій мірі людська реальність, яка пов'язана з автономією і свободою людини. В технології ми висловлюємо і підтверджуємо панування духу над матерією». А відповідно, підкреслює Антоніо Спадаро, технологія виражає здатність чоловіків і жінок до організації матерії в проекти, які несуть духовну цінність. Таким чином, народжується питання, звернене до всіх християн сьогодні, звернене до нас: чи стає мережа тим виміром, де можемо жити Євангелієм? Крім того, якщо технологія впливає на наш спосіб мислення про реальність, чи це не впливає також і на життя віри? І як?

Виклик, кинений нам сьогодні, о. Спадаро формулює в шести конкретних аспектах.

Перший з них – здатність ставити запитання: «Сьогодні проблема не в тому, щоб знайти відповіді, а в тому, щоб з усіх отриманих відповідей виділити найбільш вагомі. В епоху пошукових систем відповіді завжди під рукою. Ось чому сьогодні давання відповідей стає чимось другорядним. Відповіді дає кожен!».

Антоніо Спадаро звернув увагу присутніх саме на методі пошуку в інтернеті: ми більше не формулюємо запитання, ми лише використовуємо ключові слова, щоб знайти цікаву для нас інформацію. Втрачаючи здатність ставити запитання, ми самі починаємо давати відповіді, перетворюючи навіть християнську проповідь в певний маніфест, в одну із багатьох відповідей, які можна знайти в інтернеті. Це відбувається в той час коли «ми повинні представляти Євангеліє не просто як книгу, що містить всі відповіді, але як книгу, яка містить всі правильні запитання», говорить о. Спадаро. Свою думку він підкріплює цитатою з «Evangelii Gaudium» Папи Франциска: «Ніколи не слід відповідати на запитання, які ніхто не ставить». Таким чином, щоб прилучитися до діалогу з сучасними чоловіками і жінками, зрозуміти їх очікування, сумніви, надії, Церкві необхідно пробудити в серцях питання про сенс існування, що не будуть заглушені метушнею.

Хто з нас, християн, приблизно чинить так в інтернеті? Коли в останній раз ми ставили питання, щоб зрозуміти іншого, а не пропонували цитату (нехай найправильнішу і прекрасну) з Євангелія як «запаковану» відповідь?

Другий аспект – необхідність переходу від контенту до людини. За доступний приклад о. Спадаро навів зміну в користуванні музичного аудіо та відео контенту. Якщо 15-20 років тому ми вмикали телеканал MTV і дивилися кліпи на популярні пісні, відібрані для нас редактором, то сьогодні ми шукаємо цікаву для нас музику в інтернеті. В еру YouTube ми вже не лишень дивимося кліпи, які самі вибираємо, але також і коментуємо, взаємодіємо.

Антоніо Спадаро зауважує, що така ж логіка торкається й віри: «Катехизація була формою подання змісту віри у впорядкованій, послідовній та артикульованій формі. В епоху, коли криза наздогнала програму трансляцій телепередач, модальність представлення віри також знаходиться в кризі». І тут же виникає питання: «Який виклик кидає ця ситуація вірі й можливості говорити про неї? Як запобігти перетворенню Церкви в контейнер, що містить доступ до віри, подібно як телебачення, яке «розмовляє», не спілкуючись?»

Життя Церкви сьогодні повинне приймати нові форми. Ми, християни, більше не можемо просто проголошувати якісь істини (знову ж, найправильніші і прекрасні) в надії, що хтось їх почує і зацікавиться. Ми повинні вступати в діалог, дивитися на людину перед нами.

Третій аспект, який о. Спадаро називає ключовим – перехід від мовлення до прагнення поділитися. Безсумнівно, цей пункт тісно пов'язаний з попереднім і відображає, як змінився характер спілкування в еру цифрових технологій.

«Автентична новизна цифрового середовища полягає в його природі соціальної мережі. Суспільство та культуру більше неможливо зрозуміти через їхній зміст. Важливо пам’ятати, що мова йде не про речі, а про людей. Відносини – ось що найголовніше. Обмін змістом здійснюється всередині відносин між людьми». Таким чином, відносини стають основою пізнання, і на перший план виходить значення особистого свідчення. «Контент завжди тісно пов'язаний з людиною, яка нею поділилася», ми в той чи інший спосіб пов'язані з тим, що повідомляємо.

"Я продовжую говорити про Христа день за днем, тому що зустріч з Ним вразила мене і продовжує вражати кожен день"

Таким чином, характер поширення контенту в цифровому середовищі дуже близький до досвіду поширення християнства: рибалки з Галилеї зустріли Людину, яка їх вразила, вразила настільки сильно, що вони пішли й розповіли про це своїм рідним і друзям, ті прийшли подивитися і теж були настільки вражені, що розповіли своїм родичам і друзям, і так тривало 2 тисячі років до того часу, поки мої друзі не розповіли мені про Нього. Я продовжую говорити про Христа день за днем, тому що зустріч з Ним вразила мене і продовжує вражати кожен день, а не тільки тому що навчання Церкви є красивим і впорядкованим. Я ділюся тим, що зворушило мене – тоді це здатне торкнути й  інших.

«Сьогодні контент, який не породжує відносини, це контент, позбавлений значення і цінності», каже о. Спадаро і сміливо додає: «А це означає, якщо Євангеліє не породжує відносин, то зміст зустрічей, пристрастей, діалогу позбавлений значення і цінності». Це дуже сміливі слова і величезний виклик для нас, християн: як ми проповідуємо Євангеліє іншим? Як ми самі живемо Євангелієм на щодень?

Як приклад для наслідування Антоніо Спадаро вказує на Папу Франциска, який «не просто спілкується, а "створює події для спілкування", закликаючи нас до активної участі в них. Для нього змістом спілкування є відносини».

Четвертий аспект – вихід з «бульбашок відфільтрованої інформації». «Чи достатньо багато зв'язків, щоб сформувати взаєморозуміння між людьми і їхніми відносинами?» - запитує о. Спадаро і тут же відповідає: «Бути пов'язаним автоматично не означає перебувати у відносинах». А наше християнське завдання полягає саме в цьому – допомогти дозріти інтернету із місця «зв'язку» у місце «спілкування». Що нам у цьому заважає?

Facebook, Google і Twitter настільки добре знають наші зацікавлення і переваги, що іноді це навіть лякає. На основі цього знання нам можуть запропонувати контент та інших користувачів, які більш-менш відповідали б нашим зацікавленням. З одного боку це зручно і хоча б частково рятує мене від інформаційного перевантаження – я отримую тільки «потрібну» інформацію. А з іншого, зауважує о. Спадаро, «існує великий ризик залишитися у своєрідній «бульбашці», яка діє наче фільтр, через який я більше не здатний помічати, що існують люди, статті, книги, дослідження, які не відповідають моїм уявленням або виражають відмінну від моєї думку».

Таким чином, втрачаючи з горизонту різноманітність, ми закриваємося від новизни, що у свою чергу побільшує нетерпимість. «Інша людина стає для мене значущою тільки тоді, коли він або вона чимось схожі на мене, в іншому випадку вони не існують», - каже о. Спадаро. «На даний момент, більш ніж будь-коли, діалог між людьми різної віри, різних життєвих стилів, екуменізм, міжрелігійний діалог, конфронтація всередині Церкви між спільнотами і рухами набувають фундаментальної цінності у світі, який має тенденцію будувати острови, які відправляють до самих себе, навіть в інтернеті, який уможливлює максимальну відкритість».

П'ятий аспект – розуміння присутності і близькості в інтернеті. Принцип комунікації у соціальних мережах зводиться до того, що ми починаємо вважати друзями, близькими, тих, хто онлайн, хто переглядає нашу сторінку і реагує на наші оновлення. Справжня близькість змінюється на бажання бути «на зв'язку», «в контакті».

Таким чином, зауважує Спадаро, «ми ризикуємо опинитися "далекими" від тих друзів, які живуть поруч з нами, але у кого немає Facebook, або хто зрідка заходить на пошту; замість цього ми будемо відчувати себе «близьким» до тих, кого жодного разу не зустрічали, хто став моїм «другом», тому що він один з друзів моїх друзів, але з ким я часто взаємодію в мережі».

Що ж означає бути з кимось присутнім, поруч? Чи можна замінити фізичну присутність певною формою соціального присутності «всередині» інтернету? Це не абстрактні питання, тому що, врешті-решт, вони означають, що «наша ідентичність все частіше розглядається як цінність мислення, яка розсіяна у різних просторах, а не просто пов'язана з нашою фізичною присутністю, нашою біологічною реальністю». Такий погляд містить у собі небезпеку почати вимірювати гідність людського життя не тільки фактом його існування, а й плодами його мислення, досягненнями та успіхами, а це по суті суперечить християнському погляду на людину.

Нарешті, шостий аспект – це внутрішнє життя людини в епоху взаємодій. Антоніо Спадаро зауважує, що «внутрішнє життя» зазвичай розглядається як синонім заглибленості, в той час як «взаємодія, інтерактивність» часто стають синонімічними поверховості. Таким чином, народжуються наступні питання: чи приречені ми на поверховість? Чи можливо звести глибину й інтерактивність в одне? Як впливає на духовність сучасної людини досвід «поверхового» пересування по мережі? І навіть – як новий інтерактивний спосіб мислення змінить наш спосіб теологічного мислення?

Відповідь міститься всередині досвіду Церкви, зауважує Спадаро: «Християнська традиція вчить нас як бути «споглядальними в дії», поєднуючи взаємодію і споглядання». До цього покликаний сьогодні кожен з нас.

Для тих, кого зацікавив підхід о. Антоніо Спадаро у вивченні інтернет-комунікації, рекомендую також ознайомитися з його книгою «Кібертеологія: християнство, яке думає у час інтернету» (детальний огляд англійською мовою за посиланням). Крім того, о. Спадаро успішно реалізовує те, про що говорить. У особистому житті він є активним користувачем Facebook, де публічно свідчить про Христа своїм життям. Також у нього є власний сайт, який дає загальне уявлення про його діяльність в мережі і в «реальному світі».

За матеріалами: рускатолик

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар