Наша екологічна відповідальність

Важко заперечити, що екологічна ситуація погіршується швидкими темпами. Експерти говорять про екологічну кризу та оцінюють шкоду, нанесену довкіллю через нераціональне використання ресурсів і забруднення навколишнього середовища. Наслідком є вирубування лісів, ерозія ґрунтів, кислотні дощі, руйнування озонового шару... Цей перелік можна продовжувати, проте, так виглядає, що ці проблеми загалом ігноруються, і не беруться до уваги невтішні екологічні прогнози.

Християнський погляд

Світ є Божим творінням, і це означає, що «як людина, так і всі інші живі істоти й нежива природа мають своє джерело, підставу, зміст і досконалість в Богові» (1, 993 п.). Природа не є випадковим «продуктом» еволюції, а Божим створінням. У книзі Буття є вказівка на доброту Божого створіння: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут. 1, 31). Також у цій книзі говориться про уповноваження панувати над створінням (Бут. 1, 28), проте це не означає, що його потрібно експлуатувати та свавільно ним розпоряджатись; «людина покликана до відповідального впорядкування та культивування природного довкілля, покликана бути добрим управителем та садівником у світі Божого створіння» (2, с. 168). Окрім того слід врахувати, що первородний гріх наклав відбиток на створіння. Внаслідок цього гріха порушилась також гармонія між людиною та природою (2, с. 168).

Основна причина проблем у відносинах між людиною і довкіллям полягає в тому, що «людина зазіхає на безумовну владу над створеними речами, нехтуючи моральними нормами, які повинні керувати будь-якою людською діяльністю» (3, с.285). У Компендіумі Соціальної Доктрини Церкви говориться, що ця схильність до «нерозсудливої» експлуатації ресурсів – наслідок тривалого історичного і культурного процесу; «ставлячись до довкілля як до “ресурсу”, ми ризикуємо знищити довкілля як “оселю”» (3, с. 285).

Проблема полягає також у поширеному погляді, який наголошує на тому, що ресурси природи є невичерпними і розглядає світ не як дар Божий, а як споживацьке середовище. Ця т. зв. редукціоністська концепція надає перевагу тому, щоб “робити” і “мати”, а не “бути”» (3, с. 285).

Ще однією крайністю є абсолютизація природи, де вивищується її гідність над гідністю людської особи. Вчительський Уряд Церкви виразно заперечує таке бачення, яке базується на екоцентризмі і біоцентризмі, оскільки «ця теорія пропонує знищити онтологічну й аксіологічну різницю між людьми та іншими живими істотами, розглядаючи біосферу як біотичну єдність, недиференційовану за цінністю» (2, с. 168).

Щоб була можливою реалізація відповідального ставлення до природних ресурсів і довкілля, потрібно змінити свою ментальність і спосіб життя, «який повинен відповідати духові тверезості, поміркованості і самодисципліни як на особистому, так і на суспільному рівнях» (2, с. 297-298). Кожній людині зокрема слід усвідомити, яку відповідальність вона несе за вчинки, які впливають на навколишнє середовище. На цьому наголошує св. Іван Павло ІІ: «Сучасне суспільство не знайде вирішення екологічної проблеми, якщо не змінить стилю свого життя. В багатьох частинах світу суспільство опановане бажанням негайного задоволення потреб та споживацькою ментальністю, в той же час залишаючись байдужими до спричиненої такою поведінкою шкоди» (4, с. 42). Святіший Отець наголошує на вихованні екологічної відповідальності, яка стосується відповідальності за себе, інших та Землю (4, с. 42).

Отож, християнин покликаний до того, щоб змінювати сумну екологічну статистику. Його зовнішні вчинки у відношенні до навколишнього середовища потребують також внутрішніх якостей. Про це говорить папа Франциск, кажучи: «Справжнє почуття внутрішньої єдності з іншими живими організмами неможливе, якщо одночасно у серці відсутні лагідність, співчуття і турбота про людські істоти» (5).

А тому наші маленькі жести сприятимуть також вияву нашої віри і гармонії з Творцем. Все стане простішим у світлі контемплятивного погляду віри. Це підкреслює Святіший Отець Франциск: «Для віруючого світ є об’єктом споглядання не ззовні, але зсередини, розпізнаючи зв’язок, яким Отець поєднав усі істоти. Крім того, сприяючи зростанню особливих здібностей, даних Богом кожному віруючому, екологічне навернення сприятиме розвиткові його креативності й ентузіазму» (5). Тож нехай це заохочення дасть нам наснагу до відповідального й розумного ставлення до природи.

д. Франциск Гурняк, ЧСВВ

Використана література:

  1. Синод УГКЦ. Катехизм УГКЦ «Христос – Наша Пасха», Львів, Свічадо, 2012.
  2. Життя у Христі: Моральна катехиза / упоряд. С. Шевчук, Львів, УКУ, 2004.
  3. Папська рада «Справедливість і мир». Компендіум Соціальної Доктрини Церкви / пер. М. Живиця. Київ, Кайрос, 2004.
  4. Екологічне вчення Церкви. Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології / пер. В. Шеремета. Івано-Франківськ, 2006.
  5. Короткий виклад нової енцикліки Папи Франциска. www.credo-ua.org/2015/06/136839.

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар