Грошолюбство (сріблолюбство)

Час Великого Посту дає можливість примиритися з Богом, роздумати над своїм духовним станом і тим, чого потрібно позбутися. Пропоную вам роздумати над гріхом грошолюбства, який не дозволяє до кінця наблизитись до Бога, зосереджуючи свою увагу тільки на матеріальних речах.                                                          

Святе Письмо подає нам, що коренем усього лиха є грошолюбство, «до якого деякі вдавшися, від віри відбились і прошили себе численними болями» (1 Тим. 6,10). Грошолюбство у нашій Церкві належить до одного з восьми головних гріхів. І тому недарма у Катехизмі УГКЦ зазначено що: «Грошолюбством називається пристрасть до грошей і матеріальних благ. Святі отці навчали, що любов до багатства не є притаманна людині від природи, а виникає як викривлення прагнення людини до вічного життя. Пристрасть до збагачення, яка опановує особу, робить її рабом грошей; збагачення стає для таких людей самоціллю і веде до інших гріхів» (1, 764)

Святий Василій Великий пише, що людям вистачає певних речей для їхнього вжитку, а натомість вони носять дорогий одяг, втішаються дорогими наїдками, мають тисячу колісниць, мають численні стайні для своїх коней. І навіть коли у таких людей після численних видатків щось залишається від багатства, це закопують у землю, у таємних сховках, оскільки майбутнє неможливо передбачити й існує небезпека, що їх несподівано спіткає бідність (2, 102).

Звісно, часи змінилися: тепер замість колісниць – автомобілі та літаки, замість таємних сховків – банки.... Але це все не змінює сенсу гріха, адже тоді, як і тепер, людина часто живе із занадто надмірним використанням коштів на свої потреби. І справа тут  не в  крайнощах, а у  тому, що в усьому повинна бути золота середина. До прикладу, коли маєш надмір не бути байдужим до потреб інших. Такими негативними прикладами нам можуть служити дві притчі: про багача і Лазаря (Лк. 16,19-31) та про багача, якому земля вродила гарно (Лк. 12,16-21). Щодо першої притчі, то тут євангельський багач гарно вдягався та бенкетував щодня розкішно, тоді, як убогий Лазар бажав хоча б крихт їжі, які падали із столу багача. Але, як відомо, далі смерть обох їх не оминула, а стан багача на тому боці видимого світу спонукає нас до призадуми над прожитим земним життям. Стосовно ж другої притчі, то, як ми бачимо, багач, отримавши ще більше, ніж мав, і не думав з кимось іншим поділитись, а навпаки він радів, що має запасів на багато років. І тут, як і у попередній притчі, бачимо невтішний для багача кінець. Адже, як пише святий Василій, невідомо, чизможешпри нагоді скористатися золотом, але відомо, що за байдужість до інших ти будеш покараний ( 2, 102).

Тому, підводячи підсумки, важливо підкреслити, що багатство саме по собі не є злом, а важливим є те, як ми його використовуємо. При цьому необхідно пам’ятати Христові слова: «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,21). Воно ж, коли буде з Господом, підказуватиме, що і як використовувати та  витрачати. А у Катехизмі зазначено, що «через чесноту жертовності й милостиню людина стає здатною належно управляти своїми матеріальними благами та багатіти в Бога» (1, 765). Бо надмір турботи за своє майбутнє та покладання надії на себе та на багатство призводить до того, що люди стають сліпими на потреби ближніх.

Бр. Микита Овчар, ЧСВВ

Використана література

  1. Синод Єпископів УГКЦ, Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», Львів, Свічадо, 2011.
  2. Василій Великий. Гомілії, Львів, Свічадо, 2006.

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар