Інтерв’ю з протоігуменом о. Пантелеймоном Саламахою, ЧСВВ

Високопреподобний отче протоігумене, поділіться з нашими читачами, ким ви мріяли бути в дитинстві; що спонукало Вас присвятити своє життя Богові?

Мрій у дитинстві завжди було багато: хотів бути лікарем або кухарем. Що саме спонукало мене присвятити своє життя Богу? Це, без сумніву, приклад моєї покійної бабусі та батьків, які завжди відвідували храм та молилися вдома.

Мій монаший шлях розпочався із запитання однокласниці, з якою я сидів за шкільною партою. Одного разу, коли ми вже були в останньому класі, вона пильно подивилась на мене і запитала: «Ти не хочеш бути священиком?». Відразу я не відповів, але почав роздумувати над її словами. Згодом про своє бажання стати священиком розповів мамі. Вона спочатку не сприйняла цю новину, думала, що зі мною трапилось щось недобре. Коли з таким же питанням підійшов до тата, він відповів: «Роби як знаєш». Пізніше вчився у Львові. Тут вперше познайомився з василіанами, разом з ними брав участь у богослужіннях. Мене вразила жертовність цих ченців, зацікавив їхній спосіб життя.

 

Важливим періодом у формуванні священика-василіанина є навчання у семінарії. Як ми знаємо, своє навчання Ви провели за межами України, в Хорватії. Поділіться своїми спогадами про семінарійний вишкіл у м. Загребі.

На початку було страшно і важко, я навіть думав, що повернуся до України і буду звичайним братом. Насправді я щиро дякую за підтримку на студентському шляху отцям Єзуїтам. Їхній вишкіл для мене мав і має велике значення як в духовному, так і інтелектуальному житті. Ми, як студенти із України, мали свою каплицю та служили святу літургію у нашому обряді. Раз в тиждень на нашу літургію приходив ректор семінарії та студенти римо-католики.

Кожної неділі старалися відвідувати греко-католицьку церкву св. Кирила і Методія у Загребі. В цьому храмі я разом із о. Корнилієм отримали із рук Преосвященішого Владики Кир Славомира Мікловша єпископа Крижевацького дияконські свячення. Опісля, як студент-диякон їздив разом із отцями єзуїтами із місіями до Хорватії, а також, коли прийняв Святу Тайну священства, мене залучували до сповідей у їхній базиліці Серця Христового. Це мені дуже подобалось, тому щиро дякую Богові за можливість навчатися саме у цій духовній семінарії.

 

Порівняйте свій студентський день з днем нинішнім, будучи на служінні протоігумена.

Студентські дні дають можливість більше збагачуватись та зростати духовно й інтелектуально, а будучи протоігуменом, — використовую це все у своєму служінні. Студентські часи — це часи, де відповідають за тебе, допомагають у формуванні особистості, а тут я відповідаю за себе та інших. Ким би я не був у богопосвяченому житті важливо використовувати кожен день для слави Божої та спасіння наших душ.

 

Отче Пантелеймоне, на чому Ви акцентуєте свою увагу при формуванні ченців василіян?

Як говорить святий апостол Павло: «Воля Божа: святість ваша» (1 Сол. 4:2). Отже, покликання кожного християнина полягає у тому, щоб виконувати волю Божу і, в такий спосіб освячуючись, досягти Царства небесного. Люди, яких Господь кличе до чернечого життя, відповідно до Його волі мали б прямувати до святості, живучи у монашій спільноті, дотримуючись обітів послуху, чистоти й убожества, борючись з пристрастями і зростаючи у чеснотах.

Це можливо лише у випадку, якщо кожен монах буде дбати про своє духовне життя, і звісно ж, ченці, які навчаються у семінарії, не є виключенням. Лише перебуваючи у злуці з Господом, монахи-семінаристи здатні правильно і гармонійно засвоювати науки, які їм викладаються. В іншому випадку це буде «знання, що роздимає» (пор. 1 Кор. 8:1), яке лише живить самолюбство та гордість і не може принести добрі плоди. Тому настоятелі насамперед мали б піклуватись про духовний поступ молодих монахів, допомагаючи їм глибше пізнавати і реалізовувати своє покликання.

Стверджуючи це, зовсім не хотілось би применшувати важливість інтелектуальної формації ченців. У наш час, коли суспільство стрімко змінюється, Церква потребує високоосвічених священиків, які були б здатні дати відповідь на такі виклики сьогодення як секуляризація, «культура смерті», споживацьке ставлення до життя, нові інформаційні технології і т. д. Церква з надією дивиться на молодих ченців, які готуються прийняти священичі свячення, очікуючи, що вони будуть нести вірним правдиву науку Христової Церкви, а не пропагувати релятивізм чи розповсюджувати забобони.

 

За матеріаламихристиянського молодіжного часопису «Господь і Я» № 1 (15) 2013

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар