«Думаю, що василіянський монастир у Дземброні — це український Афон» — о. Тимотей Феш, ЧСВВ

Село Дземброня — найближчий населений пункт до гори з тією ж дзвінкою назвою. А ще -  це чудове місце, щоб втекти від світу, або почати захоплюючу подорож Чорногірським хребтом. Саме тут знаходиться василіянський монастир Преображення Господа Ісуса Хриcта, якого ще називають українським Афоном.

Настоятель о. Тимотей Феш, ЧСВВ, розповів нам про історію монастиря, особливості життя у Карпатах і про свою любов до українського народу і його традицій.

 Отче Тимотею, розкажіть, будь ласка, про себе, своє походження і покликання.

- Я походжу з української лемківської родини. В 1947-му моїх рідних переселили над Одрою у Польщі, близько Німеччини. Там я народився. У нашій родині було практично 8 дітей, але дві мої сестри давно померли. Усі інші, а це п’ять братів і одна сестра, яка є також у монастирі селезіянок у Львові.

З дитинства пам’ятаю, як ми слухали Службу Божу з Ватикану по радіо. Мама брала книжечку, а ми поруч слухали як мама співала Літургію в своєму обряді.

Після закінчення школи я вступив до Василіянського Чину у Варшаві. Там закінчив новіціят і семінарію. Після свячень мене направили на служіння на північ Польщі, потім  перевели до м. Кенчин, де я змушений був побудувати монастир і церкву, яка недавно святкувала своє 25-ліття. Потім я був переведений до Перемишля, де знову мусів відповідати за будівництво церкви і монастиря. Саме тут, у Перемишлі, ми відкрили семінарію для навчання ченців василіян з України.

Хатинка у якій проживали ченці до 2005р.

 - Як розпочалось монаше життя у Дземброні?

- Гори я любив завжди! Пригадую з дитинства, як мама розповідала про Карпати. Моя мама закінчила тільки 4 класи, але  була надзвичайно талановитою. Мама прекрасно співала, вишивала, малювала.

Моя мрія – монастир як місце для молитви і праці, більш закрите від людей. Це монастир, в якому ченці можуть і вишивати, і писати ікони. Тому я пішов у Дземброню.

Роботи у Перемишлі виснажили мене, тому я вирішив зробити зміни у своєму житті. Завдяки художникам з України, які розписували церкву у Перемишлі, я приїхав на відпочинок у Карпати. Це був 2000 р. Там у горах ми молились і відпочивали, там я відчув, що тут моє місце. І через деякий час я повернувся із братією сюди, ми винайняли хатинку, і шукали місце для майбутнього монастиря у с. Дземброня. Нам трапилась жінка, яка хотіла продати свою хатинку, землю і, навіть, частину лісу.

Отож, ми жили в цій хатинці, а в 2004 році ми почали будувати нашу церкву і монастир.

 Зайшовши до храму, в очі одразу впадає красивий іконостас…

- Наш іконостас є специфічний, мальований на склі. Це робота Оксани Винничок, дружини проектувальника нашого храму Андрія Винничок. Ікони на склі несхожі на класичні народні малювання на склі. Це пов’язано з тим, що народні малюнки на склі схожі на дитячі малюнки. Тому ми мусіли  підстосуватись до сакрального мистецтва.

 Який розпорядок дня у вашому монастирі?

 - На даний час у монастирі проживає тільки двоє ченців, це я і ще брат Матій. Ми завжди радимось між собою, щоб якнайкраще скласти порядок дня. Ну, звичайно, як у кожному монастирі, день починається з молитви. Ми молимось утреню, служимо Літургію, а часто молимось часи. Пам’ятаю, був період, коли ми молились ціле добове коло, навіть вставали на молитву у 3-ій  годині ночі.

Після сніданку ми приступаємо до роботи. У нас тут ціла господарка: город, три теплиці, а донедавна була й корова. Зараз працюємо над облаштуванням загорожі навколо монастиря із кількома капличками.

Якщо погода не сприяє роботі на вулиці, то ми працюємо у монастирі. Я вишиваю, пишу ікони, а бр. Матій куховарить і теж вишиває.

Взагалі, стараємось постійно бути у молитві і праці. Думаю, що василіянський монастир у Дземброні - це український Афон.

        

Отець Тимотей та бр. Матій багато часу приділяють вишиттю ікон

 - В Дземброні багато туристів, вони відвідують і монастир?

- Так! Хоч монастир віддалений, але людей до нас приходить багато! Комусь потрібна порада у житті, комусь молитва, хтось просто хоче зробити фотографії. Крім того у нас є невеличкий будиночок, в якому може розміститись приблизно 9 чоловік. Тут часто зупиняються туристи. Недавно ми навіть провели «веселі канікули з Богом» для дітей з навколишніх сіл. В цьому нам допомогли сестри селезіянки зі Львова.

Часто люди звертаються з проханням провести реколекції для них. Пригадую як я провів такі реколекції у Польщі, розповідаючи про довіру до Бога. Там я розказував як залишився взимку сам у старій хаті у Дземброні. Мені було холодно і страшно, я нервувався і сварився з Богом. Я вийшов на вулицю і бачу 60 см снігу на даху хатинки. Я не знав, що робити, що взагалі я тут роблю. Я вирішив молитись, казав Богові, що довіряю йому, якщо Він хоче, щоб я був тут, то нехай веде мене. І тут мені прийшла думка піти в іншу кімнату, там я знайшов ковдру, накрився нею, загрівся, заснув, заспокоївся.

Одного разу, працюючи біля монастиря, бачу: приїжджає якась машина на польських номерах. Мені стало цікаво. Я підійшов до машини, а з неї вийшов чоловік і каже: «Отче, я колись був на ваших реколекціях у Польщі, мені запам’яталась та ваша наука про довіру до Бога, тому я приїхав подивитись на ту хатинку, де ви жили!»

Отак то буває…

Сучасний вигляд монастиря

 - Щоб Ви побажали багатостраждальному українському народові?

- Найперше хочу сказати, що я дуже люблю Україну та український народ. Це прекрасна нація з багатющим потенціалом. Подивитись тільки на гори навколо – краса неймовірна. Сюди приїжджають іноземці, щоб побачити Карпати. Вони  шоковані! Україна прекрасна! Але, одночасно, - це країна абсурдів з боку чиновників. Як може бути в такій чудовій країні у  XXI столітті війна?!  Це жах!

Тому бажаю усім довіри до Бога, миру, любові та якнайшвидше позбутись абсурдів держави.

Розмовляв бр. Роберт Ленів, ЧСВВ

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар