Брат Йосиф Учанов, ЧСВВ: «...Може бути таке, що призваний в Україні може воювати проти свого родича, який призваний до армії у Росії....»

Уже кілька років поспіль при василіянській семінарії діє монаший театр «В каптурах», що став новим і креативним способом проповіді. Режисер Дмитро Бартков, разом з василіянами, експериментують та роздумують над життям героїв, життям сім’ї, шукають у втраченій сучасності сліди Бога.

Про значення монашого театру і його перспективи розповідає бр. Йосиф Учанов, ЧСВВ, актор-аматор, що своєю харизмою промовляє до багатьох глядачів.

- Розкажіть, будь ласка, про себе.

- Найперше дякую усім тим, хто підтримує наш театр і взагалі цікавиться нашою діяльністю. Розповідаючи про себе, слід сказати, що коріння моєї матері походить з Польщі, а батька - з Уралу, де я і народився. З чотирьох років я жив у Криму, там навчався у школі і звідти пішов до війська. Цікавим фактом мого життя є те, що Святу Тайну Хрещення я отримав у РПЦ МП в 25-річному віці. Але це не було свідомо, оскільки я навіть до кінця не розумів, для чого це мені потрібно.

Треба сказати, що попри мою релігійну несвідомість, щось таки мене притягувало до храму. Коли я поїхав до Москви, щоб шукати кращої долі і матеріального заробітку, я випадково потрапив до греко-католицької громади, де отримав християнське навчання, і вперше прийняв Святе Причастя. У той час я відчув бажання більше посвятитись Богу і тому вступив до студитського монастиря. Попри ортодоксальну і контемплятивну харизму студитів я зрозумів, що людина з таким динамічним характером не може бути у такому монастирі. Після випадкової розмови з священиком-василіянином я зрозумів, що василіяни - це моє, це та дорога, яку я шукаю.

- Яка ціль і завдання монашого театру «В каптурах»?

- Моє перше побачення з монашим театром відбулось тоді, як я побачив виставу «Оскар і Рожева Пані». Тоді у мені щось «щолкнуло», і я зрозумів - це те, що я прагну. Взагалі театр був у мені протягом життя! Друзі говорили, що Учанов -«заводіло». Я поступав у Московське театральне училище двічі, але не поступив, конкурс був надто великий. Але з гідністю можу сказати, що театр був завжди зі мною. Монаший театр - це форма проповіді, бо замало сьогодні до людей проповідувати у храмі. У театрі людина більш розкута, ніж у храмі, там вона може простіше збагнути критерії істини. І для самих акторів монашого театру - це велика наука життя, безцінний досвід, можливість послужити людям.

Фрагмент вистави

- Остання вистава «Крізь Сон» викликала багато емоцій, заставила людей примиритись з ближніми. Який основний «меседж» цієї вистави?

- Червоною ниткою впродовж усієї вистави проявляється те, що людина є творцем своєї долі. Але людина - не без помилок! Так сталось з головним персонажем, який багато чого «придавив» у своїй совісті. Ця совість завжди говорила про правду життя, незважаючи на приховані бажання цього чоловіка. У виставі показано людські стосунки, це проповідь любові.

- Як суспільно- політична ситуація у країні впливає на театр «В каптурах»?

- Так, ситуація в країні дуже впливає на театр і на кожного з нас. Те, що відбувається на сході України мене дуже болить, тим більше, що я сам із Криму. Наші вистави – це нагадування людям про те, що ми усі брати і сестри, незважаючи ні на що. Так, щодо наших наступних вистав, ми хочемо показати те, до чого може призвести братовбивча війна. Наші сімˈї розпорошенні по багатьох містах Росії, і може бути таке, що призваний в Україні може воювати проти свого родича, який призваний до армії у Росії.

- Ваші побажання для наших читачів.

- Я хочу побажати усім, щоб кожен з нас на своєму місті і у свій час творили мир. Від цього буде залежати ситуація у всій країні. Є історія про те, як керівник насварив на підлеглого, той, у свою чергу, накинувся на секретарку, вона копнула собаку, зрештою собака вкусила того керівника. Творімо мир!!!

Розмовляв бр. Роберт Ленів, ЧСВВ

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар