Архиєрейська Божественна Літургія на парафії оо.Василіян в с. Межиріччя

Церква святого Василія Великого в селі Межиріччя Сокальського р-ну засвідчує діяння Божого провидіння упродовж всієї своєї багатовікової історії, що охоплює воєнні лихоліття, радянський період та роки відродження. Її унікальна історія тісно пов’язана з історією села, з різними поколіннями людей, які впродовж багатьох десятиліть з сумом споглядали поступове нищення храму, коли атеїстична влада облаштувала там колгоспний склад.

24 грудня 2017 року до цього старовинного храму прибув преосвященний владика Кир Василій Тучапець, ЧСВВ, ‒ екзарх Харківський, який відслужив Архиєрейську Божественну Літургію та виголосив слово Боже до народу, скріпляючи віру численних вірних, які прибули на спільну молитву.

З давніх-давен отці василіяни обслуговують цю древню дерев’яну церкву святого Василія Великого, освячення якої відбулося в 1886 році. Парафія села Межиріччя позначена особливою Божою ласкою. В її літописі вміщено багато цікавих і героїчних сторінок, та найбільшим даром є духовні покликання, зроджені тут. Тож владика, незважаючи на різноманітні обов’язки, прибув в це славне село ‒ колиску народження багатьох духовних покликань в Ювілейний Рік 400-ліття реорганізації Василіянського Чину, щоб помолитися разом з вірним народом та уділити архиєрейське благословення.

Саме тут наприкінці ХІХ ст. народився славний василіянин, письменник, науковець, історик о. Йосафат Скрутень, ЧСВВ, який впродовж багатьох десятиліть невтомно трудився на видавничій ниві у Жовківській обителі отців василіян, а також був дійсним членом Наукового Товариства імені Шевченка (НТШ). Його перу належить низка духовних творів, зокрема започаткування славного проекту під назвою «Записки ЧСВВ», які пізніше видавали в Римі.

Великої шани і вдячності заслуговує колишній славний ігумен Крехівського монастиря о. Порфирій Луцик, ЧСВВ, служіння якого випало в міжвоєнний період 1933-1939 років. У 1948 році він був арештований і засуджений на 10 років таборів, які відбував в далекому Сибіру, однак не зрадив прабатьківської віри в Бога і не зрікся своєї любові до України.

І хоча в ті важкі часи українське небо затягувалося чорними хмарами, та все ж час від часу їх протинали сонячні промені надії, великої мужності й віри завдяки таким людям як він, що до кінця йшли за Христом.

Владика Василій Тучапець, ступаючи на чернечу дорогу в часи підпілля, ретельно пізнавав і вивчав життя та працю отців василіян з підпілля, збагачуючись досвідом живих свідків Христа, які за нелегких і жорстоких умов виконували своє чернече і священиче служіння. Тож під час проповіді він теплими слова вдячності згадав великих попередників з василіянської родини, ‒ мучеників та ісповідників віри, яким судилося жити й здійснювати духовну та національну місію служіння в часи, сповнені загроз та викликів, захищаючи вірних від хижих вовків, які чигали на кожному кроці. Серед них владика Василій згадав о. Мар’яна Чернегу, який чи не найчастіше надавав душпастирську опіку вірним в цій парафії та околицях, а також отців Юрія та Ігнатія Янтухів, о. Дам’яна Богуна, о. Тараса Бобковича та інших. Їхня жертовна праця принесла рясні плоди, ставши джерелом нових покликань.

Ці натхненні слова владики Василія – данина пам’яті та вдячності попередникам, учителям, свідкам та видатним взірцям для наслідування для теперішніх та майбутніх поколінь. Вшанування пам’яті таких особистостей, життя яких є певними віхами на шляху духовного та національного розвитку суспільства, змушує нас не лише по-іншому поглянути на їхнє життя і залишений нам спадок, але й оцінити його важливість з позиції сьогодення. Старше покоління парафіян села Межиріччя пишається тим, що вони духовно зростали і формувалися під впливом цих отців в часи тоталітарного режиму. Їхні повчання та проповіді завжди були живими й актуальними, пристосованими до назрілих людських духовних потреб та вимог часу, і тому допомогли їм зберегти живу віру в Бога, яку вони передавали своїм нащадкам.

Саме ця велика жертовна душпастирська праця отців в підпіллі, спільна молитва з вірними в домівках, у лісі чи на цвинтарях стала джерелом нових покликань, які зродилися в лоні цієї парафії. Адже чернечі ряди в роки незалежності України та свободи Церкви поповнили нові вихідці з парафії, які наче перебрали естафету від свої попередників. Серед них о. Атанасій Євуш ЧСВВ, бр. Роман Кундзір ЧСВВ, с. Ярослава Ільків, СНДМ.
Владика Василій також відвідав цвинтар в селі Бендюга, де помолився над могилами померлих отців василіян: Маркіяна Когута та Володимира Ковалика, зокрема брата Бориса Бурбана, з яким в часи підпілля був на новіціяті.

Дуже символічно, що такі урочистості вплітаються у вінок ювілейних святкувань 400-річчя віднови Василіянського Чину, який є не тільки часом спогадування, але й призадуми над сьогоденням і майбутнім.

У великій церковній родині найдорожчими є діти. Над ними завжди простерта турботлива і милосердна Господня десниця. Цієї неділі наймолодші парафіяни глибоко пережили зустріч з владикою Василієм Тучапцем. Щоб якнайкраще привітати такого великого гостя, вони вивчили віршовані рядки, нові пісні. Для них це незабутня зустріч на все життя, яка уречевлена в багатьох світлинах. Але найбільше вона вписана в їхні серця. Власне кажучи, їхня присутність у храмі – це знак надії на щасливе і світле майбутнє Церкви та України. Адже з таких дітей виростають справжні патріоти і практикуючі християни.

Роздумуючи над цим нещодавнім візитом владики до однієї з багатьох парафій УГКЦ, на думку спадають слова святого Івана Павла ІІ про духовне батьківство єпископа. Владика Василій постійними молитвами, турботою і настановами розбудовує Церкву, повсякчас пригортаючи до неї вірних. І тому його приїзд до Межиріччя – справжнє духовне свято.

о. Климентій Стасів, ЧСВВ

Джерело: ugcc.kharkiv.ua

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар