Молитвослов у правиці вченого історика

Сьогодні виповнюється 109 років від смерті василіянина о. Теофіла Коструби, ЧСВВ (1907-1943), який був відомим істориком, літературознавцем та енциклопедистом. Цього року його пам’ять відзначають на державному рівні, поряд з іншими знаменними постатями держави. Подаємо мовою оригіналу частину статті о. Маркіяна Когута, ЧСВВ, який був особисто знайомий з ієромонахом Теофілом.

О. Теодосій Теофіль Коструба народився 23 V 1907 в селі Стара Ягольниця, Чортківського повіту, як син народного вчителя. Вже малим хлопцем відчував дивний нахил до чогось вищого, святого. Вже тоді переписав собі власноручно єрейський молитвослов, та ревно з нього молився. Чув, що в Бучачі є оо. Василіяни, тому в молодечому запалі вибрався вступити в манастир, і навіть пройшов шмат дороги до сусідного села, поки його не завернули. В тих літах важко простудив собі ноги й це стало причиною недуги туберкули костей, що закінчилась утратою лівої ноги й смертю.

З приводу недуги Теофіль перервав науку в чортківській гімназії, вчився приватно, перенісся до Львова й там здав матуру. В тому часі заломився в вірі. «Ще в гімназії при недостаточній науці релігії (покійний заєдно опісля жалувався на те, що деякі катехити замало присвячують уваги навчанні релігії та співжиттю з молоддю) і постійному читанні «ліберальних» книжок молодий Теофіль стратив віру». (О. Мох, У змаганні до правди. «Краківські Вісті» ч. 68). І треба було великих зусиль, боротьби, важкої недуги та Божої ласки, щоб двигнутись з тієї безодні заломання. Переломове для нього було прочитання творів «аристократа духа», В’ячеслава Липинського, що сам був зразковим католиком.

У Львові Теофіль на університеті закінчив філософію ступінем магістра філософії. Розвинув широку історично-наукову та письменичу працю, як науковий робітник у історичних Комісіях НТШ, як знавець нашої літератури, як редактор і журналіст. Видав друком Галицько-волинський літопис, Повість временних літ, та багато інших. До тих творів слід причислити пізніші його нариси з історії нашої Церкви, писані в католицькому дусі: Нариси з церковної історії України Х-ХІІІ ст., Православне духовенство, Радикали про Унію, Василіянські манастирі в Белзі, Володимир Великий, Наші мученики за Унію та інші. (Р. Лукань ЧСВВ, Дослідник українського середньовіччя «Львівські Вісті» ч. 49, 1943). – Вже після смерти вийшов його молитовник п. з. «Ісусе, люблю Тебе! Молитовник для старших, зладив о. Т. Коструба, Львів Р. Б. 1943».

Згодом духово прозрів й зірвав кайдани невірства. Слухав теж викладів богослов’я в університеті. Відбув сповідь з цілого життя й почав ревно практикувати Христові засади. Велику поміч у тому дав йому між іншими теж о. Р. Лукань, ЧСВВ. Щойно тепер ясні ідеали юних літ розцвілись наново повною красотою в душі увільненій з пітьми та осяяній Христовою ясністю. Віджило придавлене бажання бути священиком, навіть ченцем, і то василіянином. Коли представив стан своєї душі одному докторові богослов’я професорові університету, цей сказав: «Вже вступайте в манастир і то якстій, не гаючись!..»

Було це літом 1935, коли о. Р. Лукань впровадив мене до Теофіля. Сидів у соняшному теплі на бальконі та читав. Зустрів нас погідною, вельми приязною усмішкою, якої не забути ніколи.

Іншим разом вельми здивувало мене, коли я довідався, що о. ігумен Пелех заміряє поручити Теофілеві написати Життя Святих для Василіянського Видавництва. «До того діла повинен братись священик-монах – додав я. «Так, але як Теофіль Коструба – це неначе монах. Щодня читає єрейський молитвослов», вияснив о. ігумен Й. Чепіль.

І справді вдалось поконати всі труднощі й Теофіль у вересні 1939 р. вже був у василіянському новіціяті в Крехові. Пішов туди, хоч на очах уже все валилось. Воєнні події не дозволили йому побути там довше, він вернувся у львівський манастир св. Онуфрія та ділив з нами долю й недолю воєнного лихоліття. В січні 1941 приймив священичі свячення з рук Впреосв. Митроп. Андрея. Від вересня 1941 занедужав так важко, що не двигнувся з постелі аж до смерти.

Над Львовом царила морозна ніч 13-го січня 1943 р., коли в пізну годину в келії о. Теофіля заблимали воскові свічки. Він приймав св. Напуття; врочисто і з надзвичайною набожністю відчитував молитви напереміну зо священиком. Опісля зложив свою чернечу професію на ложі болізни, прийнявши чернече ім’я Теодосій, щоб зустрінути день св. Василія – як його найсердечніший син...

Останні місяці його життя – були одною геройською, надлюдською жертвою за все, що дороге християнському серцю, особливо за св. Єдність, за василіянський Чин, за наш нарід. Про свій Чин говорив: «Sentire cum Ordine!.. Працювати в дусі Чину!.. Я молюсь наперід за Чин, свою духовну родину, а опісля за всіх інших»... Тямив про свій рідний нарід, кажучи: «Історію України я не передумав, а переболів... Як треба жертви життя для цієї справи – то добре!..» І Господь прийняв цю жертву.

Із статті о. Маркіяна Когута, ЧСВВ "Квітка на могилу отців Теодосія Коструби і Романа Луканя..."

у Календар «Місіонаря» на 1944 р., Жовква 1943, с. 107-110

Повну версію статті читайте тут

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар