«Господь Бог кличе – треба йти!»

29 липня, але 152 роки тому, в селі Прилбичі в родині графа Івана Кантія Реміґіана Шептицького та графині Софії Фредро народився хлопчик. Назвали його Роман Марія Олександр. Згодом він здобуде любов і повагу всієї Галичини, бо йдеться про митрополита Андрея, який за мудрі настанови й великі труди отримав багато імен в народі: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.

Всеукраїнський авторитет, людина надзвичайної простоти та любові. Здебільшого такі означення виринають в уяві при згадці про митрополита Андрея. Але де джерело його духовної сили, тобто як Шептицькому вдалося стати таким, яким він став? Свої відповіді на ці запитання запропонував Мирослав Маринович*.

Мета життя Шептицького – робити себе “всім для всіх”

Бачення поглядів Шептицького неможливе без розуміння їх джерела. Тому особливо цінною у цьому контексті є молитва, яку сформував Андрей Шептицький перед тим, як постригтися в монахи. Там були такі слова: “Зволь, Господи, вибрати собі з нашої родини священиків, апостолів, святих мучеників”.

Я спробував увійти в дух того часу і задуматися, чи кожен з нас хотів би, щоб у його родині були святі мученики, тобто люди, які померли мученицькою смертю? Скоріше за все, що ні. Але зіставивши ці слова митрополита з сучасністю, я зрозумів, наскільки різниться наш і його час, логіка цього часу. Тобто для Шептицького справді цінним було прожити життя, щоб заробити собі місце у вічності, тоді як нам, здебільшого, важливішим є земне життя, повсякденні клопоти.

Попри таке рішуче налаштування до глибокого духовного життя, Шептицького неодноразово звинувачували, називаючи його політиком та націоналістом. Але власне призначення митрополит сформулював у своєму заповіті: “Сповняючи обов’язки любові до ближнього, приставав я з своїми вірними у справедливих їхніх національних прагненнях, роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти”.

Постава Шептицького – постава магнітного компаса

Далі читаємо у митрополита: “Господь Бог кличе – треба йти!” Ключові слова тут – “Господь Бог кличе”... Тобто Андрей Шептицький чув голос Божий і йшов на нього.

Поставу Шептицького я називаю поставою магнітного компаса, адже можна міняти положення компаса будь-як, але стрілка, яка похитнеться, завжди повертається на північний полюс. Справді, адже за час діяльності Шептицького сім разів мінялася влада. Тобто сім разів політика крутила цим компасом, але вектор діяльності Шептицького залишалася на полюсі “Бог”.

Щоби прихилити когось – треба його полюбити

Є ще одна історія, яка прекрасно ілюструє методи, які використовував митрополит у намаганнях перевиховати, навернути на праведний шлях. Це історія про священика, який замість того, щоби зранку провадити Службу Божу у сільській церкві, їздив до товариша, щоб пограти в бридж. Селян це, звісно, обурило, і вони поскаржились Шептицькому. Тоді митрополит приїхав в село і сам провів богослужіння. Священик повернувся і, побачивши митрополита, почав виправдовуватися, просити вибачення, на що той відповів йому лагідним спокійним тоном: “Тут немає нічого страшного, але єдина проблема – що я не зможу щоразу приїжджати. Тому просто скажіть, коли ви маєте грати у бридж, щоб я знав, коли саме їхати у ваше село”.

Така відповідь митрополита вражає – він не принизив людську гідність, але провчив так, що інші запам’ятали. А вдалось йому це не інакше, як з великої любові до ближнього. І цю любов він невпинно демонстрував: коли на одному засіданні миряни скаржились, мовляв, чому не карають священиків, які не дотримуються церковних законів, митрополит відповів: “Люди, дайте кожному вирости у вірі”. Тобто він подивився на це іншими очима – любові до людей, бо знав, що для того, щоби змінити, завоювати людину, треба її полюбити.

Ненависть – основа “поганського патріотизму”

Ще однією основою місії життя Шептицького є розуміння руйнівної сили ненависті. В грудні 1941 року Шептицький пише послання “Як будувати рідну хату”, де пояснює, що правильний державний лад той, у якому немає місця для ненависті.

Натомість сьогодні багато хто з нас вихований на формулі Максима Горького: “Щоб уміти любити – треба навчитися ненавидіти”, або на дуже поширеному в Україні вислові – “нема прощення!”. Тобто на формулах, в яких ненависть є закономірна, правильна. Втім, Шептицький опонує цій тезі і пояснює: «Щоб устерегти молодь перед такою небезпекою відступства, уважають деякі виховники, що елементом, який є конечний до патріотичного виховання, являється доза ненависти супроти ворогів. З такої фаль­шивої преміси заложення мусить випливати й фальшиве заключення, що наука Євангелія про любов ворогів зносить любов до батьківщини і веде до якогось мрячного інтернаціоналізму, який мусить шкодити кожному народові. При таких поняттях людина відрікається Євангелія і по вуха поринає в багно поганства”

Поганський патріотизм, на думку митрополита, – це любов до своїх, сполучена з ненавистю до всіх інших, “а християнська любов Батьківщини, обнимаючи всіх людей, єднає християн із противниками та ворогами й дає патріотизмові ту підставу, якої треба: учить тієї єдности“.

Як очиститися від ненависті

Сьогодні, коли ворог проявляє пряму агресію, питання ненависті особливо актуальне для українців. Пригадую, як на круглому столі, де були присутні учасники АТО, я висловив свої роздуми про ненависть – мовляв, коли ви берете “на мушку” свого ворога, то, природно, не можете казати “я тебе люблю”, адже ви повинні мати підставу для пострілу. І ця підстава – “бо ти є ворог”. Тобто на війні цей жест мусить бути, бо інакше людина не зможе воювати. Але ця формула звучить надто теоретично, адже насправді потрібно якимось чином вберегтися від ненависті, щоби не зруйнувати життя у майбутньому. Сам Шептицький неодноразово казав, що ви маєте право захищати своє, але не маєте права потрапляти в пастку ненависті і на ненависті будувати.

Відтак у мене з’явилося певне порівняння про очищення від ненависті. Раніше працівники друкарень проводили весь день за старими апаратами, в яких був свинець, що поступово проникав у людину. Тому цим працівникам давали спеціальні пільги і лікарські засоби, щоб вивести свинець з організму. Так само і на війні: безсумнівно, що у прямому протистоянні ви будете просякнуті ненавистю, але ви зобов’язані цю ненависть виводити. І, як на мене, приблизно так ми маємо розуміти позицію Шептицького.

Мирослав Маринович

*Думки, які віце-ректор УКУ висловив під час літньої школи «Соціальна думка митрополита Андрея Шептицького», котру організував Університет. Записала Оксана Левантович

Джерело: ZBRUC

Читайте також:

Коментарів: 0

Увага! Коментарі відсутні! Прокоментуйте першим...

Ваш коментар