Бібліотека розташована на території Святоонуфріївського монастиря, який розташований в передмісті княжого Львова. Бібліотека має видатну історію книгодрукування, гордиться власноручними посвятами своїх видатних дарувальників. Свого часу у нашій бібліотеці любили працювати історик Августин Бєльовскі, Іван Крип’якевич, Павел Шафарик, Антін Петрушевич, Василь Щурат та інші.

Бібліотека регулярно поповнюється найновішими науковими і навчальними виданнями, літературними новинками та історичними бестселерами. Крім новітніх фондів бібліотека має архів стародруків та періодичних видань. Також отримує усі новинки з видавництва Місіонер.

З історії

Цікавим об’єктом в історії Онуфріївського монастиря є бібліотека. Вона займає важливу нішу серед інших давніх бібліотек міста, її історія є однією з найдавніших у Львові, яку можна пов’язати з початком існування Онуфріївського монастиря і церкви у др. пол. XIII ст. Початково бібліотека складалася з книг необхідних для богослужіння, а починаючи з XVI і впродовж наступних століть у бібліотечних фондах осідали безцінні рукописи та книги. Так, за три століття книгозбірня стала однією з найчисленніших і найбагатших у Львові.

Онуфріївська бібліотека мала кілька джерел надходжень. Очевидно, що найпершим джерелом були книги, переписані для богослужіння, наступне — книги, отримані з славнозвісної друкарні Івана Федорова, від першого примірника Апостола і Букваря до інших. Коли, у 1616 р. друкарський станок братством був перенесений до Успенської церкви, у хроніці Ставропігії зазначено надходження до бібліотеки кожного друкованого примірника, і що цікаво, навіть такого, який йшов винятково за замовленням. Також, до книгозбірні книги дарували заможні братчики (члени ставропігійського братства) вони часто залишали дарчі записи на маргіналіях. Очевидно, що для бібліотеки книги закуповували і самі ченці. Оскільки, з кінця XVI ст. при монастирі була школа, то потреба у купівлі книг існувала ще тоді, адже, за правилами, всі книги для навчання зберігалися в бібліотеці*. У XIX ст.найбільшим джерелом поповненя стало об’єднання фондів з Святоюрською бібліотекою, і надходження книг з малих монастирів які потрапили під касату у кін. XVIII ст. Наприкінці XIX ст. книжковий фонд налічував 40 тисяч книг, а число рукописів і рідкісних видань коливалося від 600 до 1000 одиниць. Про статус бібліотекою в цьому періоді свідчать, хоча б прізвища відвідувачів: Ол. Колесса, І. Огієнко, В. Щурат, І. Франко, Я. Гординський, К. Студинський, С. Томашівський, М. Шашкевич, А. Петрушевич, І. Шараневич, Д. Зубрицький, Я. Головацький та ін. Зокрема, Я. Головацький, один із членів «Руської Трійці», проявив чималий інтерес у вивчені фондів бібліотеки. Обстежуючи архівні зібрання бібліотеки Я. Головацький відкрив для науки цінні пам’ятки давньоукраїнського законодавства — Кормчі книги XIII і XIV ст. і чимало актових джерел: грамот, листів тощо. Вибраний перелік пам’яток публікує в альманасі «Русалка Дністрова» під назвою «Бібліографічний опис давніх слов’янських рукописів, наявних у бібліотеці Онуфріївського монастиря у Львові». Це стало неабиякою популяризацією Онуфріївської книгозбірні, і то не лише серед наукових кіл.

 

Іларіон Свєнціцький на поч. XX ст., одним з перших окреслив коло українських наукових бібліотек Львова. Відтак, поряд з бібліотекою НТШ, Ставропігійського інституту, Народного дому, згадано книгозбірню Львівського Василіянського монастиря, а перелічені бібліотеки науковець назвав «осередком вагомої праці».

У 1888-1889-х рр. найцінніші збірки Львівської Святоонуфріївської бібліотеки були широко представлені на археологічно-бібліографічній виставці у Ставропігійському інституті. Звіт про виставку і каталог опубліковані Антоном Петрушевичем та Ісидором Шараневичем. Однак, для самої збірки ця виставка мала негативні наслідки — більше половини експонованих манускриптів, зокрема цінні списки Прологів, Кормчих книг з текстами правил Володимира Великого, київського митрополита Кирила та ін., до бібліотеки не повернулися, навіть після судових позовів. Така ж доля спіткала і деякі позичені книги науковцями та політичними діячами, про що з сумом констатує історик о. Й. Скрутень, ЧСВВ. Попри такі сумні події, фонди бібліотеки і надалі мандрували виставками: в 1904 р. на Буковину, позичались для написання праць, а твори Лодія проф. Мірчуку у Берлін, а про повернення позичальники чемно забували.

Онуфріївська бібліотека завжди була зразком впорядкованості фондів. Для цього призначались особи, які знались у книжковій та архівній справі.

У хроніці Святоонуфріївського монастиря, коли мова йде про бібліотеку, кілька разів згадано про зміну каталогування книжкових фондів. З одного боку це свідчить, що з плином часу і новими, подекуди численними надходженнями літератури книгозбірня потребувала якісно нового комплектування, а з іншого добре розуміння отців, щодо правильного зберігання фондів.

Останні такі зміни відбулися в 20-х рр. XX ст. з якими бібліотека проіснувала до розформування Радянською владою. 1918 р. відділ НТШ у Львові продав для василіянської бібліотеки усі свої друковані видання з 50% знижкою. Це було неабияке поповнення фондів. Кількома ж роками раніше книгозбірня поповнилась численними книгами і рукописними матеріалами купленими у М. Гіжицького, відомого за псевдонімом Wolyniak, відтак, вагомо збагатився книжковий відділ «Basilianica». Іншим, не менш цінним був книжковий фонд «Scripturistica» (Святе Письмо], який сформувався на основі бібліотеки о. Т. Галущинського, ЧСВВ, кілька сотень томів були привезені з Риму.

Бібліотека займала два поверхи, на другому поверсі 5 кімнат включно з залом дзвіниці: тут була розміщена періодика, фонди, що стосувалися виключно василіянського чину, фонди рукописів книжкового формату, книжкові фонди за тематичними групами: літургійні, богослужбові, твори отців церкви, канонічне право, філософія, історія церкви, класична література, полемічна література та інше. На першому поверсі знаходився архів бібліотеки і займав дві кімнати. Тут зберігалися усі рукописи історичного характеру, акти, грамоти (королівські, князівські, папські та єпископські] що стосувалися не лише монастиря і чину; хроніки, щоденники, епістолярії.

25 жовтня 1945 р. Львівську Василіянську Центральну бібліотеку і архів включено до складу Львівської філії БАН. Усе багатство василіянських бібліотечних фондів, яке примножувалося століттями, в одну мить було розформоване за сценарієм Радянського режиму. Частину передано до Державного архіву львівської області та Центрального державного історичного архіву у м. Львові й замкнено під великим замком. Частина фондів потрапила до Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Цим фондам що залишилися у Львові поталанило найбільше, адже сьогодні вони є збереженими і доступними у користуванні. На жаль доля іншої частини матеріалів бібліотеки і архіву невідома.

1990 р. почалось відновлення монастиря і церкви. Згодом розпочалось формування бібліотеки, яку розмістили як і колись у приміщенні дзвіниці, та почали поповнювати надходженнями із-за кордону; було повернуто невеличку кількість стародруків, які старанно зберігали миряни; поступали книги також із приватних колекцій отців і парафіян. Новий етап комплектування для бібліотеки розпочався з 2002 р., виділенням нових залів, надходженням та купівлею нових книг. Як окремий структурний підрозділ сформовано архів, створено фонд обміну, електронний каталог, Інтернет сторінку. Слід відзначити, що новим надходженням книг, бібліотека завдячує провінційній управі, добродіям, видавництву Місіонер, з якого отримує нову літературу, отцям та братам, які дарують свої книги, римській василіянській бібліотеці, фонду обміну Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. На сьогоднішній день бібліотека повноцінно функціонує і має чималу кількість відвідувачів, серед яких не лише отці і брати, але і студенти вишів, професори університетів, науковці, аспіранти, дослідники.