Історія Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні тісно пов’язана із чернечою реформою в Київській митрополії, яку на початку ХVІІ століття запровадили Слуга Божий Йосиф Велямин Рутський та святий священномученик Йосафат Кунцевич. Внаслідок об’єднання з 1617 р. монастирів Литви й Білорусі та впровадження в них оновлених правил св. Василія Великого утворилася Конгрегація Пресвятої Трійці.

Початком історії Галицької Провінції закономірно можна вважати об’єднання монастирів Перемиської та Львівської єпархій після того, як вони прийняли унію. Цей процес розпочався у Перемиській єпархії із 1693 р. з ініціативи місцевого єпископа Інокентія Винницького, а у Львівській єпархії – на прохання тодішнього Протоархимандрита Конгрегації Пресвятої Трійці Лева Кішки з ініціативи самого Апостольського Престолу у 1705 р. І хоча замойський синод 1720 р. постановив, «щоб усі монастирі Володимирської, Луцької, Холмської, Львівської і Перемиської єпархій до року об’єднались в одну конгрегацію», виконання цього рішення вдалось осягнути щойно у 1739 р. створенням Руської (Української) Провінції Покрова Пресвятої Богородиці, яка вже в 1743 р. на Дубенській капітулі об’єдналася з Литовською Конгрегацією Пресвятої Трійці в єдиний «Руський Чин св. Василія Великого».

Саме на середину ХVІІІ ст., на думку василіянських істориків, припадає «золота доба розвитку Чину». Проте в останній третині цього століття через геополітичні причини внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. монастирі Василіянського Чину опинилися на територіях, підвладним чотирьом окремим державним протекторатам. Внаслідок цього відбувся розподіл Чину на чотири окремі Провінції під час Тороканської капітули 1780 р. Відтоді 36 монастирів із загальною кількістю 314 ченців, що опинилися на території Австрійської імперії, утворили Галицьку Провінції Пресвятого Спаса.

Перший десяток років молодої Провінцій припав на правління цісаря Йосифа ІІ, відомого своїми рішучими втручаннями та спробами якнайбільшого підпорядкування Церкви державі. Результатом таких дій стала майже повна ізоляція Галицької Провінції від решти Чину, скасуванням багатьох монастирів, намагання підпорядкувати василіянські обителі місцевим єпископам, обмеження вступу на новіціят, спроба поділу Провінції на Львівську і Перемиську.

Це привело до зменшення кількості чернечих осідків, монахів і до загального духовного занепаду. І хоча на початку ХІХ ст., реагуючи на сумний стан Провінції, Львівський єпископ М. Скородинський і Перемиський А. Ангелович уклали у 1803 р. для ченців 35 нових правил «Ratio Regiminis», докорінно змінити ситуацію не вдалось.

Була й спроба самих василіян Галицької Провінції підняти рівень духовного життя й діяльності в середині ХІІ ст. На Львівській капітулі 1850 р. відновлено традицію восьмиденних реколекцій і численних норм василіянського духовного вишколу. Але з часом стало зрозуміло, що без зовнішньої допомоги і внутрішньої докорінної реформи осягнути попередніх успіхів «золотої доби» буде неможливо.

Саме тому з ініціативи Протоігумена Галицької Провінції о. Климентія Сарницького та після детальної візитації Митрополита Й. Сембратовича василіянських монастирів Святіший Отець Лев ХІІІ 12 травня 1882 р. видав Апостольський лист «Singulare praesidium», яким започаткував і доручив оо. Єзуїтам чернечу реформу Провінції Пресвятого Спаса отців Василіян, що на той час залишилась єдиним цілісним централізованим об’єднанням колись великого Чину св. Василія. 15 червня 1882 р. у Добромильському монастирі оо. Єзуїти взялися за провід василіянського новіціяту. Дивлячись на добрий приклад добромильських ченців, до реформи поступово приєднувались й інші обителі: Лаврівський, Львівський, Кристинопільський, Жовківський, Крехівський, Бучацький, Улашківський, Михайлівський, Дрогобицький, Краснопущанський, Підгорецький монастирі. Офіційно Добромильська реформа завершилась 10 вересня 1904 р. За словами її учасника і першого реформованого Протоігумена о. Платоніда Філяса, вона «дала (Чинові) людей, всією душею відданих праці, молитві й жертві, які люблять науку, чесноту і карність, людей, що люблять народ, Церкву і Бога». Саме Добромильська реформа подарувала УГКЦ Митрополита А. Шептицького і цілу плеяду духовенства, яке зуміло в першій половині ХХ ст., незважаючи на лихоліття двох Світових воєн, провадити місійно-пасторальну, видавничу, виховничу, науково-викладацьку діяльність. Нововишколені ченці Галицької Провінції заклали основи для створення василіянських Провінцій Північної та Південної Америк, провели реформу Провінції св. Миколая на Закарпатті, провадили з 1904 р. Паську колегію святого Йосафата, з 1920 р. – Львівську, а з 1924 р. – Загребську духовні семінарії та спричинилися до заснування жіночих Згромаджень Сестер Служебниць і Мироносиць. Це далеко не повний перелік стратегічних досягнень оновленої василіянської генерації.

У червні 1931 р. на першій генеральній капітулі в Добромилі обрано першого по реформі Архимандрита Василіянського Чину. Цього ж року розпочався поділ Чину на окремі Провінції.

По завершенні другої Світової війни та після Львівського антиунійного «собору» 1946 р. невелика частина ченців Галицької Провінції емігрувала. Решта розділили долю народу і як ісповідники далі провадили монаше життя та служіння в нелегальних умовах і при повному закритті усіх монастирів УГКЦ. У перші повоєнні дисятиліття більшість з них перебували в місцях позбавлення волі. Деякі, як наприклад, Дрогобицькі мученики, загинули, відверто визнаючи свою віру, під час або після тортур.

Із монастирів Галицької Провінції поза територією Радянського Союзу залишились Варшавський та Перемиський. Саме вони стали основою для створення Польської василіянської Делегатури, а пізніше Провінції.

На початку 60-х років після повернення ченців, що перебували на засланні, василіяни Галицької Провінції налагоджують пасторальну працю в умовах цілковитого підпілля і позаспільнотового життя. Після смерті Протоігумена о. Віталія Градюка у 1961 р. провінцію очолювали: о. Пахомій Борис - до 1972 р., о. Дам’ян Богун – до 1987 р. В нелегальних умовах також відбувався вишкіл молодих покликань, найбільш авторитетним богословом і викладачем для яких став о. Єронім Тимчук. Тривалий час обов’язки магістра новиків виконував о. Макарій Грень. У різний час ченці Провінції були покликані виконувати також надважке і вкрай необхідне для Церкви єпископське служіння (Преосвященний владика Софрон Дмитерко в Івано-Франківську, Преосвященний владика Йосафат Федорик у Стрию, Преосвященний владика Яків Тимчук у Заліщиках). Зорею надії стала хіротонія Преосвященного владики Іринея Білика у серпні 1989 р., бо саме в цей період нарощував силу рух за легалізацію УГКЦ.

20 листопада 1989 р. вірні УГКЦ отримали право реєструвати громади як окремі релігійні об’єднання. Розпочався процес повернення храмів і монастирів Провінції. У 1990 р. було повернено Золочівський, Кристинопільський, Лаврівський, Львівський, Жовківський, Улашківський, Дрогобицький, Бучацький, Івано-Франківський, Гошівський монастирі. У Гошеві почав діяти новіціят, який в серпні 1990 р. був перенесений до Крехова. Закономірно, що координатором процесу виходу з підпілля для Галицьких василіян був Протоігумен о. Василь Мендрунь, який виконував це служіння із 1987 р.

23 квітня 1991 р. офіційно зареєстровано Галицьку Провінцію Найсвятішого Спасителя на Україні Чину св. Василія Великого. А вже 30 жовтня того ж року проведено державну перереєстрацію назви: «Провінція отців Василіян Найсвятішого Спасителя в Україні», яка є, як сказано далі, «правонаступницею Галицької Провінції». Після Генеральної капітули 1996 р. та відповідного розпорядження Протоігумена о. Віктора Батога від 1 листопада 1996 р. відбулось остаточне перейменування Провінції.

Детальніше про історію Провінції та Василіянського Чину можна дізнатися у науковому виданні «Записки Чина св. Василія Великого», яке почало виходити з 1924 року. Тут можна знайти історичні документи, рукописні матеріали, що зберігалися у василіянських бібліотеках, римських та ватиканських архівах. Крім того, у даному науковому виданні можна знайти актуальні статті, бібліографічні огляди, історичні твори, розвідки та монографії, які стосуються історії ЧСВВ та Української Церкви.

Ознайомитися та завантажити видання «Записки Чина св. Василія Великого» можна на сайті Чтиво  та Diasporiana.